У 2006 році я з групою письменників побувала у США. У програмі були зустрічі з правозахисниками, журналістами, політологами. Зайшла мова про чеченських біженців, я тоді працювала в організації, яка допомагала біженцям з різних країн.
І тут раптом один старший чоловік, що займався вочевидь міжнародною політикою, питає мене: "А чого ви не відпустите Чечню?". Саме тоді в Чечні робилось щось таке, як у нас зараз, і я не з преси знала про жорстокість московських окупантів.
Довелося пояснювати, що Україна не воює в Чечні, і ми вже давно вийшли зі складу СРСР. Не певна, чи мені повірили. Але я була шокована такою некомпетентністю від начебто фахівця. Що ж тоді казати про пересічних американців чи навіть європейців. Нас укотре зробили винними у всіх смертних гріхах.
Зараз Україна потрохи стає суб'єктом міжнародної політики, але плутати українців з московитами будуть ще не раз завдяки тим, хто ніяк не наважиться перейти на українську мову, і, не вийшовши з "русского міра", здатен легко повірить, що мирних мешканців обстрілюють ЗСУ, а не московські окупанти, і що Україна першою напала. Як вірять на Росії.
Читайте також: Зречення
Україна потрохи стає суб'єктом міжнародної політики, але плутати українців з московитами будуть ще не раз завдяки тим, хто ніяк не наважиться перейти на українську мову, і, не вийшовши з "русского міра", здатен легко повірить, що мирних мешканців обстрілюють ЗСУ, а не московські окупанти, і що Україна першою напала. Як вірять на Росії
Як вірять, що у Львові є метро і станція імені Степана Бандери, і що в кожного галичанина на городі закопано кулемет. За палацом Потоцьких є неоковирний будинок, де зараз Музей сучасного мистецтва. Там колись була контора, що мала будувати львівське метро в радянські часи, але передумала. Я собі уявляю, що десь під цією спорудою прорито шмат тунелю, по якому зараз бігають щурі завбільшки з кота. Шмат чогось непотрібного, яке ще й закінчується тупиком. Але це просто невинна вигадка, що стала міською легендою. Варто приїхати до Львова і все побачити на власні очі.
Читайте також: Культ чи культура?
А щоб нарешті стати суб’єктом міжнародної політики, нашій державі доведеться працювати дуже і дуже багато, доносячи правду до світової спільноти про свою історію, розвіюючи міфи, що українці – найбільші антисеміти у світі й винні у Голокості, що ОУН-УПА – це фашистська організація, що українці масово знищували поляків, що не було Голодомору. І що ми не зобов’язані каятись у тих гріхах, які вчинила і чинить Росія, бо не маємо до неї стосунку. Наші герої – то наші герої, і спроба писати спільні підручники з історії, питати дозволу, як нам трактувати власне минуле, – це спецоперація кремлівських спецслужб та їхніх прихвоснів, належно підготовлених у всьому світі.
До нас приїжджають політики, журналісти, діячі культури з інших країн, встромляють пальці в рани Бучі та Дніпра, Краматорська і Херсона, і як би нам не боліло, це єдиний спосіб донести до світу нашу правду, бо інакше всі документи про злочини завтра оголосять фальсифікатами
До нас приїжджають політики, журналісти, діячі культури з інших країн, встромляють пальці в рани Бучі та Дніпра, Краматорська і Херсона, і як би нам не боліло, це єдиний спосіб донести до світу нашу правду, бо інакше всі документи про злочини завтра оголосять фальсифікатами. У Кремля на це вистачить грошей. І фраза "А ви докажітє" буде лунати з брехливих ротів на всіх міжнародних зустрічах, доки вони існуватимуть ці роти й міфотворці роздиратимуть рани на нашому тілі брудними пальцями, щоб занести інфекцію, від якої хворітимуть наступні покоління. Як хворіли ми, споживаючи нав’язані нам міфи про козаччину, Мазепу, Коліївщину, Бандеру, Велику вітчизняну, і, хто повернувся з Другої світової, ніколи про неї не розповідали навіть рідним, дозволяючи брехати фейковим ветеранам. І після закінчення війни, нашої перемоги буде потік фальсифікацій і писк: "Ви фсьо врьотє". Тисячі людей зараз порвали зв’язки з рідними, які мешкають на Росії й стали не лише жертвами дезінформації, а й втратили своє українське коріння.
Україна стала полем битви двох світових воєн і не отримала ні визнання своїх мільйонних втрат, ні компенсації, бо її страждання привласнила собі Росія і досі отримує за це співчуття і гроші від німців.
Читайте також: Лікар і вбивця
Ми повинні розуміти: все, що ми робимо задля повернення справедливості для минулого, робимо задля майбутнього. Попіл Клааса мусить стукати день і ніч в серця всіх людей планети навіть через багато років після нашої перемоги, після міжнародних трибуналів, які повинні засудити раз і назавжди не тільки теперішній рашизм, а й комуністичний режим.
Це все однозначно. Неоднозначність у час війни – злочин. Акурат перед повномасштабним вторгненням 24 лютого журнал "Локальна історія" випустив номер про Степана Бандеру, що в момент розійшовся і був агресивно зустрінутий так званими білими пальтами чи "хомами невірними", які всі тридцять років воліли борця з українським буржуазним націоналізмом Ярослава Галана, і ніколи не дивились на шрами, сховані під одежею свідків та нащадків борців проти сталінського терору. Свідки ненадійні й упереджені, казали вони...
А що тоді не упереджене – документи НКВД? Радянська преса? А, може, ексгумація масових поховань у червні 1941 року, інформацію про які не пускали далі місцевої преси? Була б українська влада більш непоступливою в питаннях історії національно-визвольних змагань, і не призначала всіляких табачників міністрами освіти, не прислухалась до "експертів", що закликали "мовчіть, а то Путін нападе", може, й не було б окупації Донбасу і Криму через нерішучість та розвал української армії.
Ми все це знаємо, хай не всі, але багато з нас, а чи знає світ, в який Україна інтегрується завдяки великій крові й руйнуванням?
Спеціально для Еспресо.
Про авторку: Галина Пагутяк, письменниця. лауреатка Національної премії імені Тараса Шевченка.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
Стежте за найважливішими новинами України! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.