Лікар і вбивця

На міжнародному трибуналі, який відбудеться після війни, обов’язково мають свідчити лікарі, що документували жахливі травми внаслідок катувань і вбивств, скоєних російською армією проти полонених, поранених та цивільного населення. Будь-яка війна, попри саму абсурдність вбивства людиною собі подібних, теж повинна опиратися на закони. Людські, а не закони природи, де особини  не вбивають особин того самого виду. Не добивати поранених, не вбивати полонених, жінок, дітей і старих, не знищувати збіжжя і худобу – ці правила існували упродовж тисячоліть. Вислів класика української літератури доби соцреалізму Олеся Гончара стосовно радянської армії, яка гвалтувала дітей і жінок, мародерила, знищувала полонених -  "У справедливих армій доля завжди прекрасна" - на тлі теперішньої війни звучить, як диявольська насмішка.

Читайте також: Будьте готові, завжди готові

Що ж, наші попередники й сучасники жили у вигаданому історіографічному просторі, театрі ілюзій щодо Першої та Другої світової воєн, того, що відбувалось на теренах України. Їм підсовували відбілену історію, а ще недавно закликали  до примирення, зробити паузу в дослідженнях воєн і репресій, ба, навіть писали спільний українсько-російський підручник з історії. Тому  молодше покоління, яке вже не застало ветеранів обох воєн, мусило довіряти ліберальним наративам іноземних та своїх істориків. Так, примирення ветеранів можливе, якщо обидві супротивні сторони дотримувалися законів війни. Але тільки в цьому випадку.

Наші попередники й сучасники жили у вигаданому історіографічному просторі, театрі ілюзій щодо Першої та Другої світової воєн, того, що відбувалось на теренах України. Їм підсовували відбілену історію, а ще недавно закликали  до примирення, зробити паузу в дослідженнях воєн і репресій, ба, навіть писали спільний українсько-російський підручник з історії

 Всі ці новітні пацифістські штучки з агресивним осудом Степана Бандери та ОУН-УПА, а також українського націоналізму злило в каналізацію 24 лютого 2022 року. А нещодавно я взяла до рук величенький том Григорія Косинки, виданий у 1988 році, й, гортаючи, надибала повість "Гармонія", яку читала колись в обрізаному  варіанті. Там є дуже промовистий епізод, що стосується правил війни.

Лікар, який називає себе просто Доктор, опиняється серед білогвардійців. На його очах у нечувано жорстокий спосіб розправляються полоненими червоноармійцями (можливо, то були навіть петлюрівці, але автор повісті з огляду на цензуру, вважає їх за замовчуванням  червоноармійцями). Григорій Косинка був щирим більшовиком, з тих, що починали як соціалісти, і сам мав добряче руки в крові. Про це також не слід забувати. Доктор залишався вірним клятві Гіппократа навіть у пекельному хаосі громадянської війни,  і як фахівець міг знадобитися білогвардійцям. Масакра, свідком якої  він став, не дозволила йому змовчати. Доктор розмовляє у повісті українською, штабс-капітан - російською. Ось що каже Доктор: "Я знаю, які жорстокі закони війни. Але повірте мені, що сходив з російською армією Польщу й Галичину, я не бачив такого нелюдського вчинку з полоненими, який зробили ви на моїх очах (…) Так, добивали та пристрілювали полонених тупі й озвірілі солдати. А ви — офіцер. Я дивлюся на вас й, певний за неминучість своєї смерті,  я перев’язав би вам руку, якби в цьому була потреба. Я – доктор".

Читайте також: Культ чи культура?

Після цих шляхетних слів офіцер білої гвардії, яку й досі шанують завдяки її співцеві з Андріївського узвозу, наказує Докторові роздягнутись і жене, шмагаючи нагайкою, через базар, вигукуючи: "Делаю нашему доктору массаж!". Далі Косинка пише: "Доктора урятував  від ката похмурий поручик гвардії: він зрубав йому лису голову, настромив її кінцем шаблі разом з великими зеленими роговими окулярами, що були на однім кінці ниткою прив’язані до вуха, і високо тримав цю голову над переляканою юрбою".

Я подумала про вже покійну мою землячку,  яка втекла з Горлівки ще у 2014 році разом з молодшим сином. А чоловік і старший син-хірург ("медицина поза політикою") добровільно залишились в окупації. Хірург наївно вважає, що найгуманніша професія у світі захистить його рівно як від звинувачень в колаборанстві, так і  від "підвалів" окупантів

Прочитавши це, я подумала про вже покійну мою землячку,  яка втекла з Горлівки ще у 2014 році разом з молодшим сином. А чоловік і старший син-хірург ("медицина поза політикою") добровільно залишились в окупації. Хірург наївно вважає, що найгуманніша професія у світі захистить його рівно як від звинувачень в колаборанстві, так і  від "підвалів" окупантів. Зрозуміло, кого він лікує уже дев’ятий рік у Горлівці.

Читайте також: Зречення

А Григорія Косинку розстріляли у 1934 році сталінські опричники. Чи залишився він ідейним більшовиком після Голодомору, цікаве питання. Письменники "Розстріляного відродження" були небажаними свідками злочинів більшовизму, якому такі віддано служили. Ну, і писали українською, що менш суттєво. Геноцид культурної еліти йшов паралельно з геноцидом  українського селянства. Права рука завжди повинна знати, що робить ліва.

Спеціально для Еспресо.

Про авторку: Галина Пагутяк, письменниця. лауреатка Національної премії імені Тараса Шевченка.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами України! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.