Якщо трубопровід використовуватиметься як зброя, - сказала Ангела Меркель в Києві, - проти Москви будуть введені нові санкції.
Заява - так собі. Aле очікувана і не така вже й погана, враховуючи її можливі наслідки, чи, позитивно кажучи, - перспективи. NS2 добудовано і “Газпром” стверджує, що вже до кінця року постачить до Німеччини 5,6 млрд. кубометрів синенького.
Здавалося б, для сєрмяжної монополії склалося нарешті все гаразд, і наразі все виглядає, як нова ескалація тиску на “західних партнерів”. Газові сховища у Німеччині, Австрії та Нідерландах напівпорожні, а ціна на газ скочила до $600 за тисячу кубометрів. Наслідки чого ми зараз спостерігаємо?
А того, що Путіна бісить т.зв. “NS2-компроміс” саме в силу його непрозорості. Як це не парадоксально, адже саме непрозорість мали б бути Москві до вподоби. Заздалегідь підкреслю, що далі по тексту – лише моя думка як людини, котра аналізує лише відкриті дані. Бо дуже багато залишилося під килимом в Овальному кабінеті.
Отже, добродії, “добрий” поліцейський Джобі (“злим” був його “попєрєднік”) змусив Німеччину стати фактичним гарантом транзиту газу Україною і після 24-го року, в разі, якщо кремлівські почнуть гратися із краном. Але ми маємо розуміти, що питання “якщо” за політичного життя фюрер-канцелерин навіть не стоїть.
Бо Меркель, яка раніше невиразно обіцяла щось і Порошенку, каже тепер Зеленському, орендатору Офіса президента: “Wenn die Pipeline als Waffe eingesetzt wird” (“Якщо трубопровід використовуватиметься як зброя”). Каже прямо у вічі, прилетівши з Москви. Бо компроміс дозволив їй, так би мовити, зберегти обличчя. Але це так тільки на її власний погляд.
Для інших, - та й для самої Німеччини, - репутація залишається зіпсованою. А ми, німецькі платники податків, змушені будемо десятиліттями розплачуватися за фатальне рішення уряду Frau M., ухвалене, нагадаю, в самий пік війни Росії проти України.
Бо досі вона обіцяла те, що гарантувати мав виключно господар Кремля. А він завжди виконував тільки одну обіцянку, дану самому собі: не триматися ніяких обіцянок. Та й чи давав він їх взагалі? Адже нам це відомо тільки зі слів тих, хто їх нібито чув, або дуже хотів почути.
Що ж саме так не подобається голові правління Kremlin Inc.? Я, між іншим, не впевнений, що деталі вашингтонської оборудки були з ним в точності погоджені, або ж були змінені вже в ході перемовин Байдена і Меркель. Але!
Hа погляд Путіна, в результаті оборудки Україна мала бути відверто поставлена на коліна саме за підписом і печаткою західного начальства. Компроміс мав бути з ним, - великим, жахливим і небезпечним, - а не між ними. І без урахування якихось інтересів України, держави, якої, на його думку, навіть не існує.
Тому русіше кайзер впевнений, що його ошукали. І буде мститися. Тобто, вже мститься. Як тільки вміє. Що може Україна? Багато чого. Насамперед, якомога швидше, вибудувати свою суб‘єктність не тільки у якості транзитера, а й у якості видобувника i постачальника.
Одразу постають два ключових моменти: 1) питання спроможності самої України; 2) наскільки млявим буде наступний уряд Німеччини.
І от вже тут буде дуже важливим вірно перекласти, що саме сказала фрау Меркель президенту Зеленському: “якщо” чи “коли”.