На тлі рік української крові, які пролилися через саботаж підготовки до московитського вторгнення, всі інші гріхи цієї влади видаються другорядними.
І все ж, мені дуже болить, коли бачу, як повертаються норми й звичаї, котрі нам (постмайданівській владі та громадянському суспільству) з такими трудами вдалося викорінити (або майже викорінити).
Я просто не можу уявити собі в той період військкома, котрий на очах суспільства відкрито може витрачати мільйони на закордонну нерухомість і розкішні автомобілі.
Чи виділення чималих державних коштів на відверту політичну агітку на користь однієї партії — ще й з прототипом-злодієм.
Читайте також: Демонстративний патріотизм "зелених" є ситуативним
Чи мільярда баксів "дебіторки" МО (читай: заплачених за зброю та амуніцію грошей, за які просто нічого не було поставлено — тобто, їх нахабно вкрали).
Чи використання спецслужб США для розправи з акаунтами політичних противників (зазвичай, більших патріотів України, ніж будь-хто у владі).
Чи призначення й ордени людям із ближнього кола — просто за цю близькість. І ще тисяча й одна ознака такої дрімучої Африки, що боляче думати.
Після всіх жертв і зусиль 2014-2019 ми знову перетворюємося на "край неляканих ідіотів" - і це жахливо.
Про автора. Карл Волох, політаналітик, блогер.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.