Між левом і крокодилом у зіткненні цивілізацій

А іноді грає з автором жарти. Часто недобрі, як із Фукуямою, який проголосив "кінець історії" після падіння комуністичного табору – і хто тільки його не критикував. Адже історія і не думала закінчуватись. І байдуже, що Фукуяма мав на увазі не те, як всі прочитали. Чіпке гасло зробило своє.

А от "сутичка цивілізацій" Гантінгтона приносить автору нові й нові хвилі визнання і слави. Хоч він і закладав як один із визначальних факторів релігію, скинув в один "православний" табір Росію, Україну, Білорусь, Молдову, Балкани та навіть Грецію. І "фронт" сутички "західної" і "православної" цивілізації мав би проходити десь по Збручу. Дуже добре, що в цьому він помилився. Однак, він не помилився в підході – і тут яскравий заголовок цілком адекватний реаліям. Хоча реалії наповнюють його іншим змістом.

Культура, історія, релігія, традиції — безумовно важливі для розуміння кожного суспільства. Бо вони впливають на те, як розподіляються ролі та ресурси, хто і чому отримує посади, що саме є пріоритетом для рішень.

Проте у нинішнього конфлікту цивілізацій – інше інституційне вираження: політичний лад. Виглядає так, що з різних історичних і культурних причин у певних країнах демократія вкорінилась і працює (хай навіть із проблемами), а в деяких – ні.

Це може не бути причиною конфлікту, який розгортається у світі, – проте точно описує кожну з його сторін.

По один бік – демократії. По інший – деспотії.

Читайте також: Якщо Росія не розвалиться, наступна її війна проти України буде кривавішою

Для демократій важлива думка людини, громади, спільноти. Для деспотії – важливі бажання лише групки осіб при владі.

І тут є одне "але": у сучасному світі демократії постали перед дуже серйозним внутрішнім викликом – популізмом.

Він фактично знецінює переваги, які демократія дає людині та громаді. Бо за популізму групка людей при владі ефективно дурить громадян, підмінюючи їхні інтереси навʼязаними кліше і культмасовими подєлками.

Подібне виродження демократії не є новим – його знав і античний світ, і міжвоєнна Європа XX століття. Та у XXI столітті комунікаційні технології відкривають для нього дуже багато можливостей.

Тож цивілізація демократій опинилася між зовнішнім "ревучим левом" деспотій, що почулися достатньо сильними для прямої атаки, і внутрішнім "злокозненим крокодилом" популізму, який знищує її переваги у боротьбі. 

Популісти роблять усе, аби країна уникала боротьби, що насувається, не готувалась до неї; натомість, спрямовувала ресурси на забаганки та оборудки популістів. Бо саме для реалізації цих забаганок і оборудок вони й здобували владу за будь-яку ціну.

Читайте також: Корупційна критика зі всіх щілин — тупа ідея

У результаті країна не готова до війни, яку приносить зовнішній ворог. Це — жертви та втрати.

Корупція, на яку звернено зараз стільки уваги, напряму наче не повʼязана з популізмом. Але це лише на перший погляд! Бо на практиці вони йдуть рука в руку.

Бо корупція – це незаконне збагачення завдяки посаді у владі. А це і мотивація для популістів, і інструмент підкупу послідовників, і джерело ресурсів для маніпуляцій суспільством.

Тому однієї лише "боротьби з корупцією" як шляху подолання неефективної влади (яка є невідворотним наслідком популізму) - недостатньо. Щоб викорінити популізм, треба висмикнути, власне, все його коріння.

Як?

Корупцію – прозорістю процедур, механізмами контролю і викриття;

Монополізм – свободою слова, захищеністю медіа, журналістів, експертів і активістів, силою громад і активністю опозиції;

Брехню і маніпуляції – кампаніями розʼяснення, роз’яснення і пояснення; поширенням інформації та боротьбою з фейками.

Тут виникає питання, чи не призведе така боротьба з внутрішнім "крокодилом" до послаблення перед зовнішнім "левом"?

Адже ми добре памʼятаємо, як вдало російська пропаганда маніпулює питаннями "корупції", "справедливості", "свободи" та іншими.

Щоб цього не сталося, подолання популізму необхідне у тісному звʼязку із боротьбою із зовнішньою загрозою – і для кращої підготовки до неї.

А суспільство — тобто кожен із нас — має бути максимально критичним у сприйнятті корупції, популізму, окозамилювання і відсутності реакції можновладців на проблему.

Кожна демократична країна уже зараз має справлятися і з "крокодилом", і з "левом" – у міру свого залучення у "зіткнення цивілізацій".

Україна має зробити відчайдушний ривок — вирватись із пащі "крокодила", одночасно відбиваючись від "лева".

Шанс на успіх у тому, що саме такий підхід буде підтриманий союзниками. Хоча б тому, що допоможе їм здолати власних "крокодилів".

Якщо хочемо перемогти у "зіткненні цивілізацій", альтернативи не існує.