Наївні сни про ядерну зброю

Але тут потрібне певне уточнення. Українці якраз тоді дурними не були, і всі опитування громадської думки показували, що українці проти того, аби віддавати ядерну зброю. Я, звісно, прекрасно знаю рівень розвитку українського суспільства на початку 90-х років, але навіть ті вчорашні громадяни СРСР розуміли просту істину: зі зброєю ти явно більш захищений, аніж без зброї. Це на рівні інстинктів. Зокрема, про самовиживання.

Тому українців тоді ніхто не питав. Найважливіше в історії сучасної України питання ніхто не виносив на референдум. Щобільше, сам "меморандум", виходячи з суті документа, не ратифікувався парламентами. Так, Україна приєдналася до "Договору про нерозповсюдження ядерної зброї", але начебто "найважливіший папірець" ніким не ратифікувався.

Тож як так трапилося, що такі важливі рішення підписувалися без будь-якої навіть формальної згоди "верховного носія влади — народу"?

Читайте також: Історичність рішення саміту ЄС ми усвідомимо згодом, зараз головне — зброя

Самі політики, які тоді були при владі, дуже любили розказувати, як страшенно їм викручували руки, як шантажували тощо. Але це лукавство. Звісно, держави Заходу тисли на Україну, і це вони (а не рашка) змусили нас здати зброю. Але робили вони це, у першу чергу, фінансовими методами. Даючи або не даючи гроші українській владі. Власне, це тривало дуже довго. Тобто, якщо розібратися, то Захід просто позбавив Україну ядерної зброї через корупційні схеми, паралельно корумпуючи українську "політичну еліту". Звісно, ці "комуністи та комсомольці" були ще тими діячами, але якщо їх почали так відверто корумпувати, то чого їм відмовлятися.

Я далекий від думки, що саме так народилася наша легендарна корупція, але все ж трохи смішно, коли зараз про неї говорять спадкоємці тих, хто саме завдяки цій корупції здійснив роззброєння України.

Джерело

Про автора. Петро Олещук, політолог

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.