Мова, традиції, вишиванка: як активістка з Донеччини Оксана Муравльова об’єднала людей
Вдягла у вишиванку Тараса Шевченка, пошила прапор, який лякав окупантів у Криму, ставить всеукраїнські рекорди: все це про Оксану Муравльову, якій через війну довелось двічі полишати власну домівку. Про те, як об'єднала переселенців, створивши український розмовний клуб “Файно”, як знайшла порятунок у вишивці та пропагує народні традиції, вона розповіла Еспресо.
Розмова відбулась в межах циклу програм “Історії людей поруч” - спільного проєкту “Еспресо” і “Карітас України”.
Оксана Муравльова - викладачка української мови з Донеччини. У 2014 вона тікала від російських військ із Ясинуватої у Краматорськ, а вдруге, під час повномасштабної війни, на Тернопільщину. Окрім вимушених переїздів, в цей час вона ще й боролася з онкологією. Але попри всі життєві виклики знайшла для себе місію: допомагати переселенцям.
Переїхавши до Краматорська, збирала речі та віддавала їх потребуючим, налагоджувала контакти з благодіими організаціями. Опікувалась військовими: закликала дітей створювати малюнки українським воїнам та відвозила їх на блокпости.
А згодом почала об'єднувати людей навколо за допомогою мови та українських традицій. Почала поширювати національну символіку в місті, розвивала в спілкування українською мовою, створила український розмовний клуб “Файно”, де заохочувала українців вчити власну мову та пропагувала традиції вишивки.
А ще - вдягла у вишиванку Тараса Шевченка, пошила кримськотатарский прапор, який лякав окупантів у Криму та дарувала вишитий одяг немовлятам. Про все це - в інтерв”ю.
Коли почалася російсько-українська війна у 2014 році, ви вперше стали переселенкою: покинули свою домівку в Ясинуватій і переїхали в Краматорськ. Окрім гуманітарного активізму, почали “українізувати громаду”, розвиваючи там практики української мови. А ще й поширювали знання про українську вишивку, повертали українські традиції. Чому ви для себе обрали цей шлях?
Відчуття, що я живу тут, в своїй країні, і маю шанувати своє, рідне - завжди було зі мною.
Я люблю мову і хочу, щоб її полюбили оточуючі. Я люблю вишивку і теж хочу, щоби її полюбили інші люди. І тому, коли мені прийшло повідомлення від волонтерського руху “Безкоштовні курси української мови” з Києва, я погодилась. Знайшла тоді в бібліотеці локацію, нам надали приміщення у Карітас Краматорськ, і по вихідних ми приходили на заняття.
З цього поступово виник невеликий проєкт - український розмовний клуб “Файно”. До наших недільних зустрічей ми додали ще й вишивання: через спільну працю вивчали мову. І зрозуміли, що вишивка рятує, вона підтримує психологічно та діє на якомусь вищому рівні.
Пам”ятаю, що приїхали у грудні 2015-го року хлопці з фронту, яким ми до цього подарували вишиті рушники, і кажуть: "Дівчата, не знаємо, що воно зробилося, але в машину попав снаряд і ми всі живі. У кожного біля серця був ваш рушничок".

фото: facebook.com/oksana.muravleva
І ось ми тоді, як скажені, почали далі вишивати, щоб робити обереги нашим хлопцям. За рік тоді відшили 400 метрів рушникового полотна.
В 2015-му році я зрозуміла, що гуманітарна допомога, якою я теж займалась, важлива, але виховання - важливіше.
І поступово до нашого клубу почали долучатися нові люди: приходили і на мовні курси, і на вишивку. Потім крім вишивки ми додали ще малювання, майстрування, виготовлення сувенірів. Вчителів спочатку було більше ніж учнів, але на другий-третій рік до нас прийшло вже 100-120 учнів. Це непогано.
Катерина Гончар, проєктна менеджерка програми зміцнення соціальної згуртованості Карітасу України

Якщо людина активна, то, напевно, на будь-якому етапі свого життя, де б вона не перебувала, прагне реалізувати закладені в ній цінності назовні. Коли Оксана з громадською організацією звернулася із запитом про пошук приміщення та підтримку, наші колеги з Карітас Краматорськ відгукнулися. Протягом декількох років вони підтримували діяльність, надавали приміщення, щоб люди могли збиратися, об'єднуватися, говорити про те, що їм близьке. Це був не просто розмовний клуб «Файно» — була й інша діяльність. Почалося з вишивки, але головне, що люди, коли збиралися, могли говорити і про щось своє, наболіле.
Коли сталося повномасштабне вторгнення і Оксані довелося знову переміщатися в безпечніші регіони, вона приїхала в Бережани на Тернопільщині. Маючи вже позитивний і довготривалий досвід співпраці з Карітасом у Краматорську, вона й тут почала шукати контакти благодійного фонду, щоб швидше адаптуватися і не зупиняти свою громадську активність. Тож звернулася до наших колег у Бережанах, і тут їй так само не відмовили — надали підтримку і запропонували співпрацю.
Карітас — це мережа, що діє по всій Україні, організація, яка працює від людини до людини, складається з працівників і волонтерів, які підтримають і допоможуть. Для нас важливо, що де б людина не опинилася на різних етапах свого життя, вона може звернутися по допомогу, підтримку і можливість співпраці. Тим більше, якщо її мета більша ніж просто отримання гуманітарної допомоги, а інтеграція у громаду, власний розвиток, бажання волонтерити і бути корисною іншим.
Розвиваючи взаємодію з місцевою організацією на Тернопільщині, Оксана Муравльова ділилася з ними своїм попереднім досвідом. Вона настільки глибока і активна людина, попри обставини життя у війні та власну хворобу, що ця співпраця переросла не просто в надання допомоги, а в обмін знаннями, можливостями, новими ідеями, які активістка з Донеччини вдало реалізувала й у Бережанах, посилюючи і збагачуючи спроможність місцевої громади.
Тож у випадку Оксани спрацювало багато факторів: досвід першого переміщення після 2014 року допоміг їй швидше адаптуватися до нових викликів з початком повномасштабної війни і знайти своє місце у громадському секторі в новому для себе регіоні і не зупинити, а примножити ті численні ініціативи, які вона започаткувала ще у Краматорську.
А вишивка — це її ДНК. Оксана вишиває весь час — це її тримало під час найскладніших періодів. З її розповідей знаю, що саме вишивка, любов до української культури і громадські ініціативи тримають її в цьому світі. Ми час від часу бачимося на спільних заходах — вона завжди з вишивкою, і гості заходів завжди отримують від неї вишиті подаруночки.
Вишивка - важлива частина вашого життя, і ваші вишивані роботи незвичайні. Як у вас народжуються ідеї?
Ви знаєте, спеціально я не могла спланувати. Ідеї просто йшли самі по собі. Проходила, наприклад, площею в Краматорську, бачу пам'ятник Шевченка: бідний він такий, змучений… Думаю, свято наближається, як би його прикрасити? Почала шукати його приблизні розміри: ніде не могла знайти. Знайшла швачку і ми з нею приблизно зорієнтувалися, виміряли. От і зробили вишиванку для Шевченка. До речі, орнамент цієї вишиванки гуляє інтернетом: там закодовано ім'я Тарас Шевченко і дата його народження.
З 2019-го я почала шити гігантські прапори. І друзі наші запитали: "Зможете ви пошити наш кримськотатарський прапор?" Ну, як кажуть, неможливого немає. Було б бажання.
Є один прапор особливий, який шили разом з волонтерами в Краматорську. І хлопці, кримські татари Ісмаїл і Одіссей, проїхали Україною з цим прапором і зібрали на ньому підписи. А потім вони на повітряних кульках його спрямували на Крим.
facebook.com/oksana.muravleva
Майже два тижні цей прапор літав над Кримом, лякав окупантів. Коли кульки почали лопатися потихеньку, він приземлився на Арабатську стрілку. І вже згодом, в 2023-му році, Ісмаїл Рамазанов, колишній бранець Москви, цей прапор запропонував внести в Книгу рекордів України. У 2024-му році рекорд зафіксували. І зараз цей прапор зберігається в музеї Другої світової війни в Києві.
В мене на даний момент, по-моєму, 340 прапорів пошито. Це з 2022-го року.
Минулорічний День вишиванки теж додав вам рекордів
А до Дня вишиванки минулого року ми створили найбільшу в Україні вишиванку: висотою більше 3 метрів, а якщо розправити рукава - 7 метрів. ЇЇ вивісили в ратуші в Бережанах. Смужки шили окремо, а потім зібрали їх разом. 42 майстрині вишивали і ще 17 допомагали зшивати, збирати, монтувати.
Вона увійшла в Єдину базу рекордів України.

фото: facebook.com/oksana.muravleva
Ще одна ініціатива, до якої ви долучились, - “Народжені у вишиванках”. Щороку до Дня вишиванки майстрині створюють розпашонки для немовлят і розвозять їх по пологових будинках.
Так, і це завжди велика радість, особливо на Сході.
В Тернополі деякі татусі намагалися нам гроші давати: це було настільки дивно. Кажемо: "Та ми волонтери, це подарунок".
Щороку до ініціативи долучаються все більше майстринь з усієї України. Дехто каже: "А можна і нам таке?" Звичайно. Не просто можна, а треба. І чим більше заохотимо щось вишити, починаючи з себе, своєї дитини, своєї онуки, із себе особисто, тим краще. Це ж приклад для інших: от подивіться, я така гарна у вишиванці, ось мої діти - вони такі класні…

фото: facebook.com/oksana.muravleva
Насправді, ініціатива охопила всю Україну. Вже з усієї України люди об'єднуються, щоб вишити ці розпашонки, і занести такий маленький подарунок з українським духом породіллям. Ви робите дуже важливу роботу.
Роблю те, що можу зробити для рідної країни. Зараз ми ще, наприклад, ходимо провідувати хлопців в лікарні, робимо багато сувенірів в госпіталь. Шиємо адаптивний одяг - для підтримки шиї, рук, подушки. Як кажуть, ще є є чим зайнятися на пенсії.
Більше у відео:
- Актуальне
- Важливе