НКВС назвало цю акцію "Операція "Сочевиця", нагадує Еспресо.TV.
Виселення вайнахів є одним з актів геноциду, влаштованих вищим керівництвом СРСР у період до, під час та після Другої світової війни. До Середньої Азії та Сибіру також примусово виселялися усі без виключення кримські татари, німці Поволжя, а також "антирадянські елементи" з окупованих країн Балтії, Західної Білорусії, Західної України та Молдови.
Читайте також: Генадь Побережний: з Конвенції ООН було викреслено питання про геноцид як колоніальний злочин
Депортація чеченців та інгушів була пояснена Сталіним тим, що чеченці "приєдналися добровільно до організованих німцями формувань і виступили зі зброєю в руках проти Червоної Армії", нагадує заборонений у Російській Федерації інформаційний портал КавказЦентр.
Тим часом, як написав в зв'язку з цим відомий чеченський політолог Абдурахман Авторханов:
"Перш ніж підводити заднім числом обгрунтування під сталінські рішення, через які загинули сотні тисяч безвинних людей, добре було б зазирнути в карти військових дій на Кавказі в 1942-1944 роках і побачити, що територія Чечено-Інгушетії взагалі не була окупована - вже тільки через це не могло бути масової співпраці з німцями" (А. Авторханов. Вбивство чечено-інгушського народу. Москва, 1991, - стр.3 - 5).
Причини виселення, на його думку, були зовсім інші:
"1. Постійна, безперервна боротьба за національну незалежність чеченців і горців Кавказу. Фактичне невизнання ними деспотичної системи радянського колоніального режиму;
2. Бажання Москви забезпечити Кавказ як тил в майбутніх зіткненнях із Заходом від неминучого внутрішнього загальнокавказького національного фронту проти радянської метрополії;
(...) 4. Не тільки тримати Кавказ як стратегічну базу поза внутрішньою небезпекою і вразливістю, але перетворити його на надійний плацдарм для майбутньої експансії проти Туреччини, Ірану, Пакистану та Індії.
Такими є не декларовані, але безперечні мотиви, якими керуються кремлівські владики в своїй політиці винищування кавказьких народів. Першою жертвою цієї вовчої політики і став один мільйон горців - чеченці, інгуші, карачаївців і балкарців" (там же стор. 66).
Слід зазначити, що карачаївців виселяли 8, 9 березня того ж 44-го року, відразу після вайнахів, а за балкарців взялися у травні.
Хід подій
31 січня 1944 року було прийнято постанова Державного комітету оборони (ДКО) СРСР № 5073 про скасування Чечено-Інгушської АРСР і депортації її населення "за посібництво фашистським загарбникам".
29 січня 1944 року нарком внутрішніх справ СРСР Лаврентій Берія затвердив "Інструкцію про порядок проведення виселення чеченців та інгушів".
Він прибув до Грозного й особисто керував операцією, куди під виглядом "навчань в гірській місцевості" була перекинута армія в складі 100 тис. вояків, включно з 18 тис. офіцерів і до 19 тис. оперативних працівників НКВС, НКДБ та "Смершу".
Депортація і відправка ешелонів до пунктів призначення почалася 23 лютого 1944 року в 02:00 за місцевим часом і завершився 9 березня того ж року. Операція почалася з кодовим словом "Пантера", яке було передано по радіо.
"Mорозним ранком усіх дорослих було викликано до місць колективних зборів: клуби, школи, на міські і сільські площі. Був день Червоної Армії і люди нічого не підозрюючи, перебували у святковому настрої. Державне свято використали як привід для зборів. По всій території Чечено-Інгушетії, на тлі націлених автоматів і кулеметів, оголошувався указ-вирок про депортацію чеченців і інгушів. На збори давалося лише 10-15 хвилин. За прояв невдоволення і за спробу втечі передбачався розстріл на місці", - пише Антирадянський блог.
Кілька тисяч загинуло під час "зачистки".
В аулі Хайбах у Галанчозькому районі НКВСівці спалили живцем 700 осіб.
Загалом було відправлено 180 ешелонів із загальною кількістю переселенців 493 269 осіб.
Спогади Ханіпа Мусаєва (YouTube)