Не видно було на вулиці очманілих від свободи випускників, стало набагато менше скандалів з батьківськими комітетами, що займаються винятково тим, що тягнуть гроші з батьків. Навіть ціни на квіти не зросли. Весь цей фальшивий пафос і шик повернеться після війни, кінця якій не видно. Якість освіти й так впала, особливо, у вишах через ковід і війну. Все це неминуче позначиться на людському капіталі, основному багатстві кожної країни. І звичайно на культурі. Ви мене спитаєте, а що власне є спільного між освітою і культурою? На пострадянських теренах – дійсно нічого, бо вони все ще вражені пліснявою совка. Це паралельні світи. Сцілла і Харібда, між якими вдається проскочити дуже небагатьом, не підчепивши зарази. Особистостям, що наділені здатністю незалежно мислити.
Читайте також: Шоу мусить закінчитися
Моїх батьків навчали люди з гімназійною освітою, що закінчили вчительські семінарії чи університети. Мене навчали люди, яких після війни у 15 років відправили на дев’ятимісячні курси, і лише потім, обтяжені родиною і господаркою, вони закінчували заочно педучилища та педінститути. Їм знання греки, латини чи світової культури були непотрібні. Мою дочку навчали вчителі, які вивчились за хабарі, чи на шпаргалках, і ненавиділи будь-який прояв самостійного мислення.
Тоді всюди продавались книжечки з готовими домашніми завданнями, збірники шкільних творів, а реферати стягувати з Інтернету. Курсові й дипломні роботи купувались. Все було абсолютно легально. Єдиний раз я, письменниця з купою книжок, написала дочці твір на якусь абсолютно тупу тему, і їй вліпили трояка, бо вона не списала з книжки. Вчителька, яка сама писала з помилками та змушувала учнів їх повторювати. Не дивно, що щасливі власники дипломів зараз потрібні всюди на ринку праці. Без вищої освіти не беруть навіть у трамвайні контролери. Але там, де дійсно треба працювати-мурувати, ремонтувати, готувати їжу, шити, не дивляться на диплом, а на досвід і бажання навчатись.
Ейджизм — це коли у 20 років ти мусиш мати освіту, практичний досвід і знання іноземних мов, а не за 5 років до пенсії, коли неможливо знайти роботу. За бортом опинились люди, які мали знання, досвід, і непропорційно малі зарплати.
Читайте також: Прогрес, що виявляється регресом
Тепер ми повинні віддавати своє здоров’я в руки лікарів, що працюють на аптеки, дітей довіряти вчителям, які платили за кожен залік та іспит доларами, душевні травми приносити психологам, яким самим потрібен психіатр. І шукати правди у суддів, яким давно місце в тюрмі.
Невігластво ніколи не буває скромним. Воно завжди агресивне до тих, хто досяг успіху терпеливою працею і постійним самовдосконаленням.
Власне, я веду до того, що освіченою можна назвати тільки ту людину, яка розвинулася як особистість завдяки здатності мислити, здобутим знанням і вмінням їх застосовувати. Я собі навіть не можу уявити, щоб у 17 років хтось за мене обирав мій шлях у житті. Я вивчала в університеті купу ідеологічного непотребу, але поза тим самостійно здобувала знання, яких потребувала, й формувала для себе естетичні канони на основі художньої класики. І не я одна. Чимало моїх ровесників робили це, щоб не задихнутись в токсичній атмосфері брежнєвської епохи.
Ми навіть не могли уявити, що може бути набагато гірше і через десятиліття ми опинимось серед юрби, яка живе основними інстинктами, і вважає це прогресом, займається ідолопоклонством і виправдовує найгірші злочини.
Не дивно, що Господь влаштував нам Армагеддон, який поки що нищить Україну, і поволі затягує у нього весь цей немудрий світ, який вірить, ніби від апокаліпсиса можна сховатись в окремо взятій країні й спостерігати, як над головами українських дітей літають снаряди, а їхні підручники кидають у багаття істоти із "загадковою російською душею". Українська культура залишається невидимою для світу і для більшості українців, травмованих совковою освітньою системою, що працює за принципом: сьогодні взнав, завтра забув. Їж, пий, розважайся, залежно від того, скільки в тебе грошей.
Читайте також: Синдром вдаваної безпорадності
І на завершення про культуру в нашому Львові. За мою критику вандалізму і антиестетики я отримала від самих же львів’ян перший дзвіночок. Досі такого не було. Руйнування і перетворення нашого чудового міста в столицю кічу і мекку гастрономії дехто вважає прогресом і європейськістю. І прямо пише: "Не заважайте людям веселитися". Вони ж бо втомились від війни. Це пишуть люди, які вважають себе освіченими та культурними, я навіть знайома з декотрими. Що це як не наслідок виховання й освіти, споживання культурного фастфуду, що перетворюють молодих людей на егоїстичних недоумків, а старших змушують ховати голови в пісок?
Спеціально для Еспресо.
Про авторку: Галина Пагутяк, письменниця, лауреатка Національної премії імені Тараса Шевченка.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.