26 жовтня європейське культурне життя збагатилося на одну подію – британське видавництво "Bloomsbury" випустило в світ книжку дванадцятирічної українки Єви Скалецької. Твір не художній. Це щоденник дівчинки-харків`янки, який вона вела щодня від початку масштабного російського вторгнення в Україну до моменту, коли вибралася з міста й опинилася в Дубліні. Аудіоверсію книжки озвучила Кіра Найтлі — голлівудська зірка, найбільш відома головною жіночою роллю у "Піратах Карибського моря". Переклали щоденник із російської – саме нею в оригіналі писала Єва. Рукопис у червні виставили на аукціон, і ось тепер оперативно видали. А українське видавництво "Vivat!", яке купило права, перекладатиме на українську саме з англійського тексту.
Це не перший і навряд останній факт інтересу до України з боку західних діячів культури, мистецтва й шоубізнесу. Прикро, що до цьогорічних трагічних подій українцям та українському доводилося пробиватися до західних аудиторій лобами, і то без особливого успіху. Звісно, окремі спроби вдавалися. Але це швидше виняток, ніж правила. Тепер усе навпаки, хоча за такий підвищений інтерес до себе та свого наша країна, не бажаючи того, платить страшну ціну.
Підвищений інтерес до України, якого наша культурна спільнота так довго чекала, навіть у таких складних умовах проявився без участі держави Україна та поза підтримкою владних структур та інституцій
Раніше інша голлівудська зірка – австралійка Кейт Бланшетт, — озвучила документальну стрічку "Україна. Життя під вогнем". Британські документалісти з "Channel 4 News" знімали її так само в Харкові. Водночас над документальним фільмом про українські події працює відомий актор, режисер та продюсер, володар "Оскара" Шон Пенн. Україну з гуманітарною місією відвідала Анжеліна Джолі. Нас підтримали в цій війні культові французькі кінозірки П`єр Рішар та Ален Делон. На українському боці – найвідоміші у світі письменники Стівен Кінг та Джоан Роулінг. У київському метро виступив Боно, лідер групи U2. А "Pink Floyd" цій зробив спільно з Андрієм Хливнюком свою версію знаменитої повстанської пісні "Червона калина".
Ці та інші відомі факти нагадуються тут для того, аби наголосити: підвищений інтерес до України, якого наша культурна спільнота так довго чекала, навіть у таких складних умовах проявився без участі держави Україна та поза підтримкою владних структур та інституцій. Складається прикре враження, що до цього процесу справді активно долучилася Росія як держава-агресор. Логіка вимагає розбудувати культурний фронт поруч із військовим та економічним. Проте вся інтеграція, все проникнення діячів та здобутків української культури в західний світ – це, як і раніше, здебільшого приватні ініціативи та особисті контакти.
Книжка й музика з України дійшли туди, де ще зовсім недавно лише мріяли опинитися. Проте фільми, з яких формуються такі покази, були створені завдяки фінансуванню, отриманому у 2015-2019 роках. І влада нинішня до цих здобутків має опосередкований стосунок
Не менш прикро розуміти: Україною та українським у світі зараз цікавляться на всіх рівнях більше, ніж у середині воюючої країни. Це помітив і на цьому наголосив, зокрема, народний депутат Микола Княжицький: "Уряд припинив фінансування кіно. Зараз все це зупинено, попри те, що ремонтуються дороги навіть там, де їх не треба ремонтувати. Тобто закладають кошти, де є велика корупційна мережа. А на культурні проєкти держава коштів не дає, що, з моєї точки зору, в умовах війни очевидно є фактично злочином". Від себе додам: українське кіно від цієї весни й дотепер часто й активно репрезентоване на багатьох майданчиках багатьох країн. Його бачили й ще побачать фактично по всій земній кулі (окрім Росії та Білорусі з Іраном, звісно). За відносно короткий час кіно, а разом – книжка й музика з України дійшли туди, де ще зовсім недавно лише мріяли опинитися. Проте фільми, з яких формуються такі покази, були створені завдяки фінансуванню, отриманому у 2015-2019 роках. І влада нинішня до цих здобутків має опосередкований стосунок. Як, власне, і до ініціатив репрезентувати українські фільми по всьому світу.
Тим часом навіть під час ковіду – хай лиха від пандемії менше, ніж від щоденних ракетних атак і наглих смертей українців, — чинна влада спромоглася на точкові ініціативи, котрі виявилися корисними для культурної галузі.
Мова про закупівлі книжок для поповнення бібліотечних фондів державним коштом. Причому кілька останніх років процес відбувався більш-менш прозоро. Незадоволені все одно були. Проте результат важливіший: бібліотекарі могли самі формувати замовлення відповідно до читацького попиту в кожній окремій місцевості.
Осміяна на початках "ковідна тисяча" показала підвищений інтерес саме до книжок і кіно – на літературу і квитки в кінотеатри люди витратили мільярди бюджетних гривень
Український Культурний Фонд підтримував, серед іншого, девелопмент кінопроєктів і серіалів, що – якби не російське вторгнення, могло б уже наступного року дати якісніший масив україномовних сценаріїв.
Нарешті, осміяна на початках "ковідна тисяча" показала підвищений інтерес саме до книжок і кіно – на літературу і квитки в кінотеатри люди витратили мільярди бюджетних гривень. Що дозволило видавництвам і кінотеатрам доволі швидко оговтатися після російського нападу й потроху почати відновлюватися.
Через те радіти інтересу до нас із боку знакових західних культурно-мистецьких діячів та інституцій можна й треба. Але разом із тим не варто забувати: ніхто, крім нас самих, про нас не подбає. Важливі не лише приватні ініціативи, а й всеосяжна державна підтримка всіх галузей, де виробляється культурний продукт. Особливо з огляду на викликану цією фазою війни еміграцію та проблеми з можливостями здобувати якісну освіту. Кіно, книжки та музика тут не можуть стати, а стануть у пригоді й суттєво пригальмують, якщо не зупинять спричиненою війною гуманітарну катастрофу. Зупиняти катастрофи, погодьтеся, насамперед державна задача.
Спеціально для Еспресо.
Про автора: Андрій Кокотюха, письменник, сценарист.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
Стежте за найважливішими новинами України! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.