Почнемо з Нового року…

Чому ж нам ніяк не вдається розпочати з нового року нове життя?  Елементарно, Ватсоне, бо розпочати нове життя банально важко!

Чого гріха таїти, на початку нового року ми часто обіцяємо собі змінитися в чомусь на краще. Кожен планує своє: хтось зайнятися спортом, або скинути зайву вагу, хтось – налягти на вивчення іноземної мови, хтось – засісти за написання дисертації. Та хіба мало цілей до яких із різних причин у минулому ніяк не доходили руки, а в цьому році вже точно дійдуть!

Звичайно, поклавши руку на серце, признаємося, що у цьому році, як і в усі попередні, нам навряд чи вдасться реалізувати корисні та шляхетні плани, проте знову й знову обіцяємо собі зайнятися ними уже впритул. Ось тепер уже серйозно, ніяких відмовок, з Нового року, відразу після свят, з понеділка….  Хоча практика показує, що у дев’яти випадках із десяти все буде, як завше, без змін.

Розпочати нове життя банально важко! Адже наші обітниці змінитися на краще завжди передбачають якусь марудну, складну й мало приємну діяльність. Ніхто ж бо не зобов’язується із Нового року почати пити більше пива або довше зависати в комп’ютері. Ні, ми клянемося більше працювати, обмежувати себе в ласощах і розвагах, творити красу духовної сутності та іншу подібну лабуду

Але чому ж нам ніяк не вдається розпочати з нового року нове життя?  Елементарно, Ватсоне, бо розпочати нове життя банально важко! Адже наші обітниці змінитися на краще завжди передбачають якусь марудну, складну й мало приємну діяльність. Ніхто ж бо не зобов’язується із нового року почати пити більше пива або довше зависати в комп’ютері. Ні, ми клянемося більше працювати, обмежувати себе в ласощах і розвагах, творити красу духовної сутності та іншу подібну лабуду. Тобто ми ставимо перед собою доволі складні цілі, яких за визначенням важко досягнути. У цьому головна проблема; щоб виконати поставлені обітниці потрібно себе постійно примушувати, а це важко й неприємно..

Однак уже сам факт постановки такої цілі є позитивним явищем, оскільки, по суті, є першим кроком на шляху до її реалізації. Наступним кроком має стати оприлюднення своєї цілі перед рідними та близькими – тим самим ми ніби відрізаємо собі шлях до відступу, адже не зумівши виконати обітниці, ми не просто зазнаємо поразки у власних очах, але й утратимо обличчя в очах тих, чия думка для нас є важливою. Тому наука радить не просто ставити перед собою певні цілі, але й максимально оприлюднювати їх.

Читайте також: Будьте готові, завжди готові

Не дивно, що роздуми про індивідуальні новорічні обітниці, мимоволі спонукають задуматися про те саме в масштабах усього суспільства. У XXI столітті українці вже двічі підводили риску під певним етапом своєї історії, сподіваючись якісно змінити своє життя із входженням у нову добу, це було після Помаранчевої революції та після Революції гідності. Однак, попри обіцянки самим собі почати нове життя країни з чистого світлого аркуша, після свят революційного оновлення приходили сірі будні й усе поверталося на круги своя: обітниці не виконувалися й наступало жорстоке розчарування.  

На відміну від окремих людей, котрі самі обіцяють собі почати нове життя з певної часової відмітки, від імені суспільства обітниці складають саме його  лідери. І ці лідери повинні мати справді велетенську силу волі, щоб змусити суспільство до тяжкої праці для його самовдосконалення

На перший погляд, головною причиною стало те, що суспільство самоусунулося від реалізації обітниці рухатися в бік Європи, передоручивши її виконання еліті, яка виявилася не на висоті. Але насправді іншого шляху й не існує, адже на відміну від окремих людей, котрі самі обіцяють собі почати нове життя з певної часової відмітки, від імені суспільства обітниці складають саме його  лідери. І ці лідери повинні мати справді велетенську силу волі, щоб змусити суспільство до тяжкої праці для його самовдосконалення. У нашому випадку обидва рази провідна верства виявилася не дуже вдатною,  але й суспільство, своєю чергою, не було готове змінюватися. А воно повинне мати неабияку мотивацію, щоб погодитися покинути свою "зону комфорту" й підпорядкувати звичний життєвий ритм залізній волі провідників. Так, як це було, скажімо, під час II Світової війни у Великій Британії, коли прем'єр-міністр країни Вінстон Черчилль заявив, що не обіцяє громадянам нічого, крім крові, важкої праці, поту та сліз, але суспільство погодилося з цією програмою задля того, щоб вистояти й перемогти.

Як буде в Україні на цей раз, чи вдасться нам після переможної війни з третьої спроби збудувати таку Україну, про яку всі ми мріємо: без корупції та олігархів, сучасну демократичну, відкриту європейську державу? На це питання важко відповісти. Те, що сьогодні наша провідна верства, як і більшість суспільства, декларує курс на європейські цінності та стандарти, не означає, що після перемоги всі вони одностайно працюватимуть на той самий результат, адже домовитися щодо цілей завжди легше, ніж стосовно методів їх досягнення, а після перемоги політичні сили по-різному розумітимуть, який шлях розвитку є оптимальним для України в цілому та для їхнього політичного майбутнього зокрема. Однак, сподіваюся, що на цей раз бачення політичного майбутнього нашої країни вміщатиметься в значно вужчий діапазон, ніж до війни, зокрема, російський вектор буде категорично відкинутий.

Сподіваюся, що на цей раз бачення політичного майбутнього нашої країни вміщатиметься в значно вужчий діапазон, ніж до війни, зокрема, російський вектор буде категорично відкинутий

А ще одним аргументом на користь того, що на цей раз Україна таки зміниться відповідно до правильних, євроатлантичних взірців, є друга необхідна умова, про яку йшлося вище, а саме:  оприлюднення своїх цілей. Щоправда, ми й під час обох революцій голосно заявляли, що хочемо йти у Європу, але тоді наші заяви мало хто почув, а ті, що почули, навряд чи сприйняли їх серйозно. Тепер же Україна не просто оприлюднила свої цілі, але кров’ю підтвердила відданість ліберально-демократичному вибору і відступити від цієї обітниці сьогодні означає втратити обличчя як перед усім цивілізованим світом, так і перед самими собою. Сьогодні за нашою провідною верствою пильнують як зовні, так і зсередини, коридору для маневру у них майже не залишилось, і саме в цьому мій оптимізм.

Читайте також: Зе і Ко. Невідомі сторінки знаменитої праці Діогена Лаертського "Про життя, вчення та висловлювання славетних філософів"

А наостанок просто для інтересу наведу деякі рекомендації психологів про низку конкретних і дуже простих кроків, які допомагають суттєво підвищити шанси на успішну реалізацію своїх обітниць. Ці кроки однаково ефективні як для окремих осіб, так і для суспільства в цілому, ось вони:

Бажаю успіху в реалізації своїх життєвих цілей!

Спеціально для Еспресо.

Про автора. Ігор Танчин, політолог, журналіст.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами України! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.