Держава підміняє юридичну відповідальність громадян сурогатом та бутафорією санкцій

Громадянство — це не просто правовий звʼязок, а стійкий правовий звʼязок між носієм громадянства і державою, що полягає у наявності взаємних прав і обовʼязків.

Нагадаю, що навіть за її межами Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам (частина третя статті 25 Конституції України).

Якщо говорити про права громадян в Україні, то конституційні права і свободи гарантуються і можуть обмежені лише у випадках, передбачених самою Конституцією.

Зокрема, право власності на землю гарантується громадянам статтею 14 Конституції і це право набувається і реалізується виключно відповідно до закону, а не указу Президента чи рішення РНБО.

Так само право приватної власності набувається не в порядку, визначеному актом Президента чи рішенням РНБО, а в порядку, визначеному законом (частина друга статті 41 Конституції).

Крім того, саме відповідно до закону, а не будь-якого підзаконного акта, громадяни можуть користуватися обʼєктами права державної та комунальної власності (частина третя статті 41 Конституції).

Кожен (не лише громадянин) має право на підприємницьку діяльність в Україні, не заборонену законом (стаття 42 Конституції).

Конституція допускає обмеження підприємницької діяльності (і то на основі закону) лише щодо обмеженого кола осіб — депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Читайте також: Санкції проти Берези: очевидна перешкода на нашому шляху до євроінтеграції

Це лише окремий, далеко не повний перелік прав і свобод людини та громадянина, які не можуть обмежуватися не з підстав, передбачених самою Конституцією.

Ви запитаєте, чому застосовуються санкції до окремих громадян, а не відкриваються кримінальні провадження і не оголошуються підозри у вчинені конкретних кримінальних правопорушень?

Бо, по-перше, можливо, тому що в діях цих громадян складу кримінальних правопорушень нема.

А, по-друге, на кожній стадії кримінального провадження і за наявності певного процесуального статусу передбачені конституційні гарантії дотримання прав і свобод людини та громадянина — презумпція невинуватості індивіда (стаття 62 Конституції), право на судовий захист, в тому числі на судове оскарження (стаття 55 Конституції), а сам підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист (частина друга статті 63 Конституції).

Скажіть, вам не видається дивним, що за частиною третьою статті 63 Конституції навіть засуджений користується всіма правами людини та громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду, а громадянин, підданий санкціям на основі указу Президента, всіма правами громадянина чомусь не користується? Можливо, тут щось не так і є предмет для розгляду Конституційним Судом України?

До речі, а Уповноважений Верховної Ради України з прав людини часом не хоче звернутися до КСУ з поданням щодо неконституційності Закону України про санкції? Він не бачить проблем взагалі?

Щобільше, маю великі сумніви чи можуть бути застосовані санкції навіть до іноземців та осіб без громадянства, які постійно проживають на території України.

Якщо до громадян та таких, що проживають в Україні іноземців чи осіб без громадянства, існують питання щодо вчинення ними юридичних правопорушень, то для цього передбачені процедури, встановлені законом (Кримінальним кодексом, Кодексом про адміністративні правопорушення). Тим більше, що за пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції засади цивільноправової відповідальності, діяння, які є злочинами, адміністративними чи дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них є предметом регулювання винятково закону.

Відтак держава не може підміняти види юридичної відповідальності для громадян будь-яким сурогатом чи будь-якою бутафорією у вигляді санкцій.