Довіра до президента — це насамперед довіра до інституції

88 відсотків українців — фактично, дев'ять з десяти — хочуть оновлення центральної влади. Якщо уточнити по інституціях, то картина така - 83% хочуть бачити інший парламент, 74 - новий уряд. 67 відсотків воліли б нового президента. 

Власне, останній пункт зазнав найбільш драматичної зміни за 3 роки — відколи востаннє таке опитування проводили. Тоді, у 2023-му, альтернативу Зеленському шукали лише 23%. Тепер ця цифра фактично потроїлася.

Цікаво, що довіра до президента при цьому залишається на високому рівні — понад 60% підтримують Зеленського. І водночас хочуть його замінити на когось іншого.

Парадокс? Зовсім ні.

Мені здається, що довіра до президента — це насамперед довіра до інституції. Під час війни ця довіра вказує на готовність суспільства "об'єднуватися довкола прапора" навіть на 5 рік повномасштабної війни. 

Це довіра не до персоналії з певним прізвищем, це віра в спроможність Української держави вижити та зберегтися за підсумками війни.

Читайте також: Чому завершення війни не означатиме завершення кризи

А от по війні українці хочуть нову якість політики та державного управління. І це запит, який повинні почути і правильно зрозуміти всі політики: і депутати нашого "довгого парламенту", і, що важливо, сам президент. Сенс цього послання громадян до своїх обранців дуже простий: припиніть мислити категоріями виборів і зосередьтеся на війні та перебудові країни для подальшої інтеграції в економічний та безпековий блок Західної цивілізації. Хоча ми, однак, вас замінимо на когось іншого.

На кого саме — можна лише гадати. Є рейтинги довіри, є персоналії, які утримують в цих рейтингах вже роками першість. Як і їхні віртуальні партії. 

Віртуальні, бо все це матиме сенс лише після війни. Якщо збережеться країна.

Звичайно, для теперішньої влади такі висновки можуть бути гіркими. І ви можете вважати себе недооціненими героями війни. Але розкажіть це лорду Черчиллю, який програв повоєнні вибори. Або маршалу Де Голлю, який протримався при владі після завершення війни аж цілий рік. Або уславленому генералу Мак-Артуру, який в 1945-му навіть не зміг вийти з номінації на кандидата від республіканців, а президентом став відомий антикорупціонер Геррі Труман.

Зеленський, зрештою, і так залишився, примхою долі, при владі довше, ніж можна було б спрогнозувати. Наступного року його каденція триватиме стільки, скільки максимально довго можна бути президентом в Сполучених штатах. 

Взагалі, президентську форму правління, яку ми через прогалини в Конституції та воєнний стан, отримали nolens volens, у світі здебільшого пов'язують з диктатурами. Але є винятки. Крім США, у світі є ще аж дві повноцінні демократії з президентською формою правління. Це невеликі країни Південної Америки — Уругвай і Коста-Рика. Але там максимальний безперервний час перебування президента при владі жорстко обмежений - 5 і 4 роки відповідно. 

Я кажу це до того, що другий термін Зеленського, про який колись натякали його політтехнологи, вже триває. І невідомо, коли закінчиться — з об'єктивних причин. І суспільство добре ці причини усвідомлює і відповідально до них ставиться, не вимагаючи перевиборів посеред війни і так далі. Є, щоправда, суспільний запит на уряд національної єдності, такий який був в Черчилля. Але наразі, як казав перший президент, маємо, те що маємо.

Спеціально для Еспресо

Про автора. Андрій Сайчук, журналіст, телеведучий

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів