Зайдіть на яку-небудь соціальну платформу і побачите перли на кшталт "я пізнала дзен", "зловити дзен", "поринути у дзен" тощо. Дзен ловлять як кайф, таксі або рибу. У дзені купаються, як у ванні. Дзен – це щось таке ж м’яке, безпечне і комфортне, як данське "хюґе".
Мало кого обходить, що насправді дзен – це гілка японського буддизму, що існує декілька шкіл дзен-буддизму, з-поміж яких найвідоміші Сото і Ріндзай, і що справжній дзен анітрохи не білий і не пухнастий, а нагадує радше ходіння босоніж по битому склу на пронизливому вітрі буття.
Дивно, що я згадав слово "дзен", читаючи в інтернеті роздуми про можливу поразку України у війні з Росією. Про можливість тотальної окупації, поголовних розстрілів і ув’язнень у концентраційних таборах, про знищення нашої державності, партизанську боротьбу тощо. "Таких, як я, будуть вбивати. Моя країна перестане існувати на певний період часу. Майбутнє моєї дитини жахливе", – розмірковує певна авторка. Насправді перемоги нам ніхто не гарантував, тож ці роздуми по-своєму не позбавлені сенсу. Ба більше, я можу навести приклади людей, із якими подібне нещастя вже свого часу сталося.
Читайте також: Війна як піст
Шість поколінь сім'ї Шохаку Окумури жили в Осаці, мирно займаючись торгівлею. У березні 1945 року сім’я втратила все накопичене протягом двохсот років унаслідок нальоту ВПС США. Батьки переїхали до села, ненадовго зайнялися фермерством, потім вирушили далі в пошуках кращого життя. Втрата дому і матеріальних статків була лише частиною проблеми.
Після Другої світової війни японське суспільство кардинально змінилося, відмовившись від традиційних цінностей на користь нової суспільної моралі, заснованої на ідеях демократії та індивідуалізму. З огляду на ці радикальні зміни, старше покоління втратило впевненість у тому, що вони думають, як поводяться і що цінують. Люди залишилися не тільки без дому, а й без знання про те, як слід бачити себе та світ. Тим більше це стосувалося їхніх дітей.
"Не маючи рольових моделей для нових стандартів, наше покоління мусило виробити власний спосіб мислення та поведінки. Ось чому ми стали скептично ставитися майже до всього, чим була Японія раніше і до того, як японці жили після війни", – згадує Шохаку Окумура. Шукаючи сенсу життя, поглинаючи безліч книжок, спостерігаючи за реаліями повоєнної Японії, юнак почав розуміти, що країна перетворилася на велетенську машину з виробництва грошей. ("Гроші вирішують усе", – о, як часто ми чуємо цю облудну фразу в Україні сьогодні!) Освітня система стала фабрикою, яка виробляла запчастини для суспільної машини. "Мої батьки, вчителі, а також японське суспільство очікували, що я буду старанно вчитися, відвідуватиму престижний університет, матиму шановану роботу, наполегливо працюватиму і зароблятиму гроші. Я не міг знайти жодного сенсу в такому способі життя, тобто в існуванні як частина машини. Я хотів вирватися з цього матеріалістичного суспільства, але ще не знав альтернативи", – пише Шохаку Окумура.
Читайте також: Поет і війна
І тоді на допомогу прийшов дзен – не цей, поширений у соціальних мережах, схожий на м’яку іграшку, з якою затишно засинати, а жорсткий, незатишний і колючий, дзен, від якого неможливо не прокинутись. Це підйом із ліжка о четвертій ранку. Це чотирнадцять годин сидіння у медитації дзадзен щодня. І, відповідно, дикий біль у ногах та спині. Це відсутність ритуальних служб і співів, за які розум міг би схопитися як за знайомий та безпечний поручень. Це наполеглива і тривала фізична робота. (Як тут не згадати давнє християнське правило Laborare est orare – "Трудитися – це молитися"). І збирання милостині. І просвітлення, якщо поталанить. Але про це не треба говорити. І думати теж не треба: "Відкладіть убік роботу вашого інтелекту, волі та свідомості. Перестаньте розглядати речі за допомогою пам’яті, уяви та споглядання. Не намагайтеся стати Буддою".
Не можна виключати того, що завтра ми можемо зазнати поразки, що навесні Кремль розпочне широкомасштабний наступ в Україні і, за недостатньої підтримки Києва з боку Заходу, розгромить українську армію до червня 2024 року, як пише про це таблоїд Bild та й не він один. Завтра ми можемо втратити все, як втратила все сім’я Шохаку Окумури, священника, співзасновника дзенської громади в США, відомого перекладача творів Догена та Кошо Учіями на англійську. Чи ми достатньо готові бути мужніми аж настільки? Чи ми вже готові піти жебрати? Чи вистачить у нас сили відшукати власний сенс життя в разі російської перемоги? І що вирішать наші гроші, коли ми або наші діти стоятимуть над розстрільною ямою? І який дзен допоможе нам не накласти на себе руки? Чи не повинні ми замислитися над глибшими та справжнішими речами, ніж ті, про які день і ніч самозабутньо воркують безвідповідальні політикани та містифікатори? І чи не повинні ми замислитися вже сьогодні?
Спеціально для Еспресо
Про автора. Костянтин Москалець, письменник
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.