Інформаційний вимір демократії

До появи ЗМІ демократія відносно добре працювала виключно в масштабах міста з околицями (стародавня Греція) й виявлялася недієздатною у разі різкого збільшення контрольованих державою територій (стародавній Рим).

Винайдення ЗМІ (початок 17 століття), уможливлене винайденням друку, дало змогу поступово розширити відносно ефективну демократію до масштабів "національної держави", оскільки ЗМІ створювали єдине для всієї держави інформаційне поле (з одночасною кодифікацією "національного" стандарту літературної мови).

Таке національне інформаційне поле вправно функціонувало до першої половини 20 століття, даючи змогу державам поступово розширити національну електоральну базу. Від середини 20 століття цілісність цього поля почали підривати технології бездротового поширення інформації через національні кордони (спершу радіо, а потім і телебачення), але воно ще так-сяк трималося.

Читайте також: Про протидію дезінформації

Усе це вибухнуло з появою Інтернету і соціальних мереж. 

Відтоді мешканці однієї держави дедалі менше поділяють спільний інформаційний простір, а провайдери інформації знаходять дедалі витонченіші способи маніпулювати її споживачами — від інформаційного флуду до індивідуального маніпулювання на підставі зібраних в Інтернеті даних про особисті вподобання кожного споживача.

Чи може демократія функціонувати скільки-небудь адекватно в цьому принципово новому інформаційному середовищі? Чи не знаменує поява Інтернету і соцмереж смерть модерної національної демократії так само, як поява газет у 17 столітті знаменувала її народження? 

У мене немає готової відповіді на ці питання. Гадаю, що людству доведеться шукати на них відповідь протягом усього 21 століття.

Джерело

Про автора. Олексій Панич, філософ, член Українського центру Міжнародного ПЕН-клубу, блогер.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.