Хто чи що стимулює ріст цін в Україні

Динаміка інфляції залишається вкрай волатильною. Зараз розмах річної зміни цін становить майже 40 відс. пунктів: від -15% на овочі до +23% на паливо, що говорить про ситуативність драйверів інфляції, а не про єдиний інфляційний тренд. Понад 70% інфляції сформовано позиціями продовольчої групи. 

Компоненти інфляції із найбільшою та найменшою зміною цін

Інфляція перебуває під домінантним тиском зростання цін промислових виробників  (+23% в середньому за 2 місяці 2026 р. проти минулого року, переважно внаслідок росту цін на енергоносії: +39%). 

Інші фактори прискорення інфляції — підвищення акцизів на тютюн та пальне, ріст світових цін (зокрема на олію та енергоносії), фіскальний дефіцит, а також погодні умови.

Водночас низка факторів стримують інфляцію. Насамперед – це штучна стабілізація обмінного курсу гривні за допомогою валютних інтервенцій НБУ (девальвація гривні за I квартал склала +3,7% проти минулого року, що значно нижче приросту інфляції). Інші фактори стримування інфляції — мораторій уряду на комунальні тарифи, невизначеність, статистичний ефект високої бази порівняння минулого року. 

Читайте також: Що не так з цінами і чи все правильно робить НБУ?

Фундаментальна причина української інфляції — це торговий дефіцит обсягом 55 млрд дол. на рік, який розширюється з кожним місяцем. Торгові дисбаланси провокують локальні стрибки цін на певні групи товарів. Дефіцити доводиться компенсувати імпортом. Систематичне покриття дефіцитів імпортом рано чи пізно призводить до девальвації гривні, а звідси і до нового кола інфляції. 

Політика НБУ — парадоксальна ситуація. Поточні проінфляційні та дезінфляційні чинники майже не залежать від процентної політики НБУ. Однак держава витрачає колосальні суми на монетарні інструменти стримування інфляції (вже 320 млрд грн за 2022-2026 роки), які не дають нічого, крім гальмування економічної динаміки.

Імпортна інфляція. Майже 50% споживчого кошика становлять імпортні товари. Середньорічний темп девальвації гривні становить лише 2%. НБУ в ручному режимі корегує валютний курс шляхом проведення інтервенцій. Штучна стабілізація гривні є вагомим фактором зниження інфляції. Однак, це вимагає значних витрат валютних резервів (38 млрд дол. на рік або 18% ВВП). Слід зазначити, що якби валютне регулювання знаходилося в рамках режиму фіксованого обмінного курсу – витрати валютних резервів були б значно меншими, оскільки ринок не страждав би від ажіотажного попиту, викликаного відсутністю валютних орієнтирів режиму "керованої гнучкості".

Канали процентної трансмісії НБУ залишаються слабкими й не здатними помітно впливати на інфляцію. Депозитний канал трансмісії становить лише 5% ВВП, а кредитний – лише 10% ВВП, що критично мало для помітного впливу на інфляцію. Валютний та фондовий канал трансмісії взагалі виключені з ефективного впливу, оскільки повністю залежать від неринкових потоків зовнішньої допомоги. Ознакою недієвості каналів трансмісії є те, що протягом останнього року населення спрямувало у валютні активи в 4 рази більше коштів, ніж у гривневі депозити чи ОВДП.

Інфляційний таргет. Фундаментальна проблема чинного монетарного дизайну НБУ – занадто низький інфляційний таргет (5%), який утримується з довоєнного періоду і не відповідає економічним умовам України. Занижений інфляційний таргет призводить до встановлення необґрунтовано жорстких параметрів процентної політики (яка в результаті скеровується на досягнення апріорі недосяжних цільових показників інфляції) та провалів інфляційних прогнозів НБУ. На початку 2026 р. НБУ вчергове переніс строки досягнення інфляційного таргета з 2027 на 2028 рік. Інфляційний прогноз НБУ на 2026 р. (7,5%) виглядає вкрай нереалістично на тлі підвищення енергетичних витрат економіки, зростання світових цін на нафту та запланованого підвищення тарифів для населення.

Читайте також: Облікова ставка НБУ: форма без змісту

Боротьба з інфляцією ціною втрати кредитного плеча економіки. Високі процентні ставки знизили стимули банків до фінансового посередництва. Зараз НБУ пропонує банкам безризиково вкладати кошти у депозитні сертифікати під ставку до 18,5% річних (вдвічі вище інфляції). Частка кредитів у складі активів банків впала з 37% на початку війни до 28% станом на кінець лютого 2026 року. Рівень банківського кредитування економіки у 2025 р. становить лише 13% ВВП (в т.ч. працюючі гривневі кредити – 10% ВВП) – найнижчі у світі показники серед країн з ринками, що формуються. 

Замість переорієнтації банків на роботу з перерозподілу заощаджень економіки на критично важливі сфери — країна отримала банківський сектор, який переважно займається перерозподілом коштів платників податків у власні приватні прибутки. За 2025 рік банки отримали  212 млрд грн прибутку, а частка державних коштів у складі їх процентних доходів досягла 55%. 

Висновки

• Системне подолання української інфляції перебуває на боці інструментів стимулювання пропозиції, в т.ч. через здешевлення доступу виробників до кредитних ресурсів. Зупинити структурне зростання цін в товарно-дефіцитній економіці можна лише в один спосіб — нарощуванням виробництва товарів для компенсації наявного дефіциту.
• Поточна українська інфляція має переважно витратний характер. Чинники приросту цін здебільшого пов’язані із ростом енергетичних витрат, зовнішньою кон’юнктурою цін та податками. Енергетичні проблеми та очікуване підвищення тарифів на виконання вимог МВФ буде суттєвим фактором прискорення інфляції у 2026 році. 
• Процентна політика НБУ в нинішніх умовах не здатна помітно впливати на інфляцію як із-за характеру інфляції, так і через слабкість трансмісії на фінансових ринках. 
• Вагомим інструментом стримування імпортної інфляції залишається ручне управління девальвацією гривні через валютні інтервенції НБУ. Однак після вимог МВФ щодо посилення "гнучкості" валютного курсу, використання даного інструмента для стримування інфляції буде обмеженим. Середній темп девальвації  гривні на 2026 рік прогнозується +5-7%, що прискорюватиме імпортну інфляцію.
• Стримування української інфляції потребує заходів структурного характеру для розширення пропозиції товарів вітчизняного виробництва, в т.ч. шляхом стимулювання банків до кредитно-інвестиційної підтримки українських підприємств. Виведення кредитного процесу із застою потребує як зниження рівня процентних ставок, так і зниження регуляторного тиску на кредитну діяльність банків.

Спеціально для Еспресо.

Про автора: Богдан Данилишин, академік НАН України

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.