Крим дійсно наш, поки там живуть кримські татари

Серед багатьох питань, які він ставив мені було і питання про повернення окупованого Криму та частини півдня України.

Я йому щиро казала, що не знаю як повертати південь, але я більшою мірою спокійна за Крим.

Бо доки там живе і має можливість зберігати свою ідентичність корінний народ України — кримські татари, Крим для нас не втрачений.

Цьому є багато причин. Але головна в тому, що кримськотатарський народ знайшов можливості виживати в депортації, окупації, ізоляції і не втрачати себе і своєї пам'яті.

І в цій памʼяті він прагне бути вільним демократичним народом. І не піддається асиміляції так, як це Росія робить з іншими народами, які захопила.

Бо в нього є вихід у вільну Україну і саме тут, серед нас, живе обіцянка іншого майбутнього кримськотатарського народу. Живе і має жити. Водночас кримські татари в Криму — обіцянка, що російське не здатне зачепитися і перемолоти все на півострові під себе.

Крим продовжує зберігати памʼять та внутрішню складність.

Складність дуже важлива для такого народу, як наш. Це наше щеплення від падіння в етнічний титульний концепт, від ресентименту на етнічних засадах, від долі Угорщини після війни.

Кримські татари, євреї, греки, азербайджанці, вірмени, білоруси та навіть росіяни, чисельність ідентифікації з якими в нас падає з кожним роком, свідчать нам про те, що ми в Україні є носіями громадянської ідентичності, і вона здатна бути інклюзивною.

Тому нам важливо бачити та вшановувати трагедії тих, хто ділить з нами долю спільної громадянської ідентичності.

І впізнавати спільний біль.

Кримські татари як носії памʼяті про страшні події депортації чудово впізнають російську окупацію як чергову спробу винищити їхній народ.

Кожен новий памʼятник Сталіну в Росії лише підсилює цю впізнаваність.

Крим дійсно наш, поки там живе велика, з сильною національною ідентичністю частина української громадянської нації — кримські татари.

Їх досвід повернення на Батьківщину в Крим ще стане важливим для нас після війни.

Страшна трагедія депортації вже важлива, оскільки свідчить про безперервність злочину, який коїть Росія.

Минулого року ми досліджували ставлення українців до кримських татар, в тому числі когнітивні його аспекти.

Багато молодих українців говорили про кримських татар як тих, кого відправляли в Сибір разом з українцями.

Ця нерозрізненість досвіду, як факт памʼяті, вже зʼявляється і це багато говорить про всіх нас.

Памʼятаємо трагедію депортації та памʼятаємо її невинних жертв. Тоді й сьогодні, бо вона триває.

Джерело

Про авторку: Ольга Духнич, соціальний психолог

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.