Криза монобільшості: вона не просто розсипається, вона деградує

Не всяка електоральна революція успішна і не всяке руйнування будь-якої форми влади приносить добро суспільству, це факт.

Тим не менше, сталося як сталося, я взагалі здивована, що воно так довго їхало.

Мабуть, війна і страх трохи були паралізували.

На поверхні все сумно і подекуди гидотно: всі втомилися, комунікації немає, президент не приходить до фракції й погрожує відправити в армію, Офіс вимагає "тиснути на зелену кнопку", уряд з парламентом не радиться, конверти забрали, НАБУ риє, на волю не відпускають, майбутнє невизначене, туман,  безнадія і бентега.

До речі, дуже співчуваю здоровим силам в парламенті від усіх політичних груп і фракцій.

І в 2019-му співчувала, і — особливо — зараз.

І особливо зараз — від "слуг".

Бо це насправді важко — бачити, як воно псується зсередини і не мати великого впливу це зупинити.

Читайте також: Про глибинні причини політичної кризи

Але якщо стати на крок вище від емоційного сприйняття, то те, що відбувається зараз, — це очевидний і передбачуваний  структурний конфлікт:

• фундаментальні відмінності в очікуваннях і  потребах (коли велика  частина депутатів взагалі не розуміла, де вони і що вони тут роблять, а тут трапилися виклики глобального масштабу; ну і будь-яку людину складно змусити робити якісь речі, потребу в яких вона не відчуває або не здатна осягнути);
• сама природа потрапляння багатьох людей у 2019-му у  законодавчий орган.

Бо коли президент Зеленський закидав "слугам", що вони в парламенті завдяки йому — ну це ж не брехня; бо справді частина людей, що потрапили у парламент, і самі були в полоні найхимерніших теорій про те, що таке політика і хто такі політики — як і їхні виборці, а тут виявилось, що політична діяльність — це робота, та ще й професія, яка вимагає знань і зусиль. (Заради справедливості мушу тут сказати, що всі ці ОПЗЖшні зрадники та колаборанти — це ж персонажі, обрані демократичним голосуванням, і це ще гірше);

• але головне — істотна зміна самого контексту. Тут можна багато написати про вичерпання тієї моделі суспільного договору, який ми усі сформували у 2022 році (і договору між суспільством і владою, і договору між елітами).

Велика частина з нас виросла і змінилась, і неполітиків, і  політиків,  а ця модель — ні.

І очевидним є те, що вона не просто розсипається, вона деградує.

Кращі комунікації, вмовляння, переформування парламентської більшості, психотерапія, заспокійливе, відпустки, прихід президента до фракції — все це може сприяти тимчасовому вирішенню кризи.

Але глобальні рішення лежать у площині більшої зрілості громадянського вибору. Кращого розуміння, що таке держава, що таке армія, навіщо треба інституції, чому вони важливі для громадян.

І чому обрання дрібних людей (а ще гірше — зрадливих) принесуть нам усім не законодавчі рішення, а лише дрібні  шкурняки.

Джерело

Про авторку. Тетяна Трощинська, журналістка

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.