І скільки ще вона забере, невідомо нікому. Може так статися, що забере всі роки що залишились! Хто зна?!
Скільки планів та мрій так і залишились десь там, глибоко в серці. І вже ніколи вони не здійсняться, тому що… війна триває, яку принесли так звані "браття". Дивишся на власні фото 2011 чи 2012 року і не впізнаєш ту людину. Хто це взагалі? Ба більше, вже не впізнаєш того себе, який на фото 2015 або 2016 року.
Відчай від того, що окрім окупантів, які пруть на Україну із завзятістю білих ходаків, країну щохвилинно ґвалтують власні політичні (та навколо політичні) так звані еліти. Виходить, що наш ВОП (військовий опорний пункт) із позивним "Україна" оточений з усіх боків? Дрібка людей на ньому залишились. Одні воюють, інші допомагають. Як сказала нещодавно одна чудова людина "Або ти в ЗСУ, але для ЗСУ". І все одно, оточені! Хоча, коли в схожій ситуації опинився американський генерал Ентоні Маколіфф він сказав, "Чудово! Тепер ми можемо наступати в будь-якому напрямку".
Читайте також: Армію необхідно генерувати
Відчай від того, що майже щодня бачиш якусь напрочуд дурнувату картину. Тут волонтери сивіють на очах, аби закрити потреби підрозділів, якимось дивом дістаючи все, що просять. Від вологих серветок до дронів, які коштують мільйони гривень. І водночас десь там, двонога тварина, не соромлячись, трахає бюджет країни (вважайте всю країну), на шалені гроші поставляючи в армію неякісну форму. У воюючу армію, на хвилиночку.
А до цього були яйця по 17 гривень в ту ж армію. А до цього дивним чином так сталося, що до повномасштабної війни, про яку навіть німі говорили, нам приготували на складах одне велике "ніх*я". Потім прикрилися фразою "про*бали" і погнали далі… про*обувати, але тепер нарядившись в тактичний лук. Правда, коли спитали про мобілізацію, вони дістали з кишені улюблену свою карту: "Ось вона! Бачите? Туз масті пр*бали". Що тут поробиш? Але винних в цьому чомусь намагаються зробити бойових генералів.
Відчай від того, що в промисловій країні ми вже докотились до "збирайте дрони вдома". А за цим напевне буде, "якось і самі боєприпаси до них колхозьте". Хоча чому напевне?
Відчай від того, що в країні, де економіка вже докотилась до передсмертних судом, бізнес стикається із неймовірним тиском, який зростає постійно. І якщо, не дай Боже, щось піде не так, фахівці-пр*бателі за лічені хвилини опиняться в Європі, з табличкою на грудях "Уряд у вигнанні", а що буде з мільйонами тих хто остався? Та кого взагалі цей факт цікавить? Самі. Якось самі.
Читайте також: Час "не втекти", а час — дати зробити тим, хто просто вміє
Продовжувати можна нескінченно…
І водночас коли відчай придавив бетонною плитою так, що не продихнути, ти розумієш, що треба йти вперед. Стиснувши зуби, через не можу і не хочу, йти вперед! Протистояти й тим, хто пре з півночі та сходу, і тим, хто користуючись моментом, цілодобово ґвалтує країну. І ти ж цілковито розумієш, якщо схибити хоча б на одному напрямку, зжеруть тварини. Як не одні, так інші. І що потім онукам сказати: "Вибачте, знов про*бали Україну"?
Фууууххххх! Вдих! Видиииих! Погнали далі…
Про автора. Олексій Петров, ветеран АТО, блогер
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.