Політична сила Ердогана – Партія справедливості та розвитку (ПСР) – зазнала поразки на місцевих виборах від опозиційної Республіканської народної партії (РНП), вперше з 2002 року. РНП зберегла за собою контроль над Стамбулом, Анкарою та здобула 15 посад мерів в інших ключових містах. РНП виграла вибори вперше за 47 років.
Такий результат — відображення тенденції останніх виборів.
ПСР втрачала підтримку на місцевих виборах, попри всі кроки Ердогана з побудови диктатури. 2014 ПСР набрала 43%, РНП - 26%, 2019 розрив скоротився до 12% - 42% на 30%. Вчора РНП набрала 37%, партія Ердогана - 36%.
Чому опозиція так додала? Рік тому — у травні 23 - Ердоган виграв другий тур президентських виборів 52 на 47. Але тоді він переміг непопулярного старого лідера РНП Камаля Киличдароглу (75 років). Але після програшу президентських виборів він пішов з посади керівника. Ще у листопаді 2023 РНП обрало новим лідером Озеля Озгюра (49 років), лідера парламентської опозиції.
Крім того, вибори мера Стамбулу знову виграв той, хто і мав бути суперником Ердогана рік тому — Екрем Імамоглу. Але проти нього 2022 ініціювали політичне переслідування, за результатами якого його було засуджено на 2 роки в'язниці. Також йому було заборонено займатися політикою, і тому він не балотувався. Тому, власне, і кандидували Киличдароглу. Але Імамоглу відбився в апеляції, і 2023 був виправданий.
Завдяки перемозі у Стамбулі Імамоглу знову стає головним претендентом на кандидування від опозиції на виборах президента 2028 року.
Фундаментальні причини втрати популярності партією Ердогана — економічна криза і втома від 20 років правління, які посилюються турецькою демографією. Загалом, Ердоган зумів побудувати електоральну автократію, подібну до раннього Путіна: закривав або захоплював медіа, витісняв з країни опозиціонерів, мінімізував політичну роль армії (особливо після невдалого або навіть інспірованого ним самим "військового заколоту" 2016). Він спирався на ісламських консерваторів, а згодом на євроскептицизм значної частини суспільства.
Читайте також: Ердоган і хрестоносці
Але і торішні вибори, і вибори зараз доводять, що щось йде "не так". Ердоган не зумів нівелювати демократичні інституції, хоча дуже старався. Чому?
1. Туреччина — молода країна (середній вік - 30 років, в Україні й Росії — понад 40). Молодь — база економічного розвитку, урбанізації та вестернізації. І хоча частка релігійної консервативної молоді у Туреччині значна, переважна більшість все ж світська.
2. Рукотворна економічна криза. Втручання Ердогана в економіку після 2018, тиск на центральний банк спровокували рекордний сплеск інфляції (60+%), девальвацію ліри й збіднення значної частини турків. Що дратує і підриває авторитет влади. І ні, Ердоган не є батьком "турецького економічного дива". Ним є Тургут Озал, який помер ще 1993. Це він провів ключові реформи та заснував потрібні інституції.
3. Інтеграція з Заходом. Мільйонам турків, які є частиною ланцюжків глобальної економіки, важко пояснити, чому намагання Ердогана бути лідером ісламського і тюркського світу, згортати світські інституції кращі за вестернізацію.
Читайте також: Вибори у Туреччині - непростий вибір між неоосманізмом і європейськістю
4. Етнічна та релігійна різноманітність. ПСР завжди програвала вибори у курдських регіонах. Крім того, партія останні роки постійно втрачає підтримку алевітів (напрямок ісламу, приблизно 20% населення), які не вписуються в уявлення ердоганізму про правильний сунітський іслам.
Ні, цей не успіх на місцевих виборах ще не означає, що режим Ердогана чи його ідеологія приречені на поразку на парламентських і президентських виборах 2028. Тому що й ідеї все ще популярні (розрив мінімальний), і контроль за медіа (що набагато важливіше на національних виборах) нікуди не подівся, і адміністративні можливості переслідувати опозицію ще є. Але автократія в Туреччині дуже вразлива, це гарний сигнал.
Про автора. Юрій Богданов, публіцист, спеціаліст зі стратегічних комунікацій у сфері бізнесу, державного управління та політики
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.