Популізм в нас, на відміну від демократії, не гібридний

Ще у 2020 написав таке: "Зберігати демократичне правління під час війни можна лише за трьох умов. 1) Якщо війна не є довгою, 2) якщо демократична влада реагує на ситуативні виклики без огляду на ідеології і 3) якщо в суспільстві є довіра до правлячої еліти. Відсутність хоча б однієї з цих умов веде до необхідності встановлення більш централізованого, жорсткого і мобільного режиму правління".

Повномасштабне вторгнення лише підтвердило актуальність цієї формули. За відсутності умови, зазначеної у першому пункті наша демократія продовжує триматися (радше балансувати) на другому і третьому. І якщо новоспечені українські ідеократи та культургеноссе поки що розвивають свої проєкти на рівні таких собі "стратегічних інтерв’ю", то з довірою гірше. Кредитна бочка з довірою, вщерть наповнена навесні 22-го, ще не вичерпана, але сильно протікає.

А до цього ще й додався "ефект Трампа". Вашингтонський нарцис руйнує ту "м'яку силу", яка ззовні підтримувала штани демократичних інституцій у фатально вражених ресентиментом краях. Посольства союзників-донорів вже не тримають над титульними антикорупціонерами свої парасольки. Перед демократичною владою виникає спокуса зіграти на випередження з тими, хто мріє про "сильну руку". Зрештою, політика є цинічним полем уможливлення. Якщо для утримання влади потрібно перейти з рейок Поппера на рейки Ярвіна, то чому б й ні.

Читайте також: Вітри війни завжди до змін погоди

Мафіозні та напівмафіозні структури вже натягують на себе ідеологічні презервативи. Бо ж знають: можуть, можуть настати такі часи, що без правильного рунічного напису на правій сідниці й вкрасти не дадуть.  

Одне з головних питань в тому, хто буде розробляти ідеологічний базис майбутнього переходу демократії до перехідних форм "ситуативного авторитаризму". Тут, як бачиться, потрібні не політтехнологи, а інтелектуали, системні мислителі. З останніми наша влада у всіх її іпостасях ніколи не мала справи й навіть не знає, як відрізнити цих екзотів від кафедральних і фейсбучних продавців філософії. Знов таки, надія хіба що на просвєщьонних дітей бандитів та їхніх радників з-за бугра. Це я типа жартую. А може й ні.

Хай там як, але небезпека очевидна: в українському суспільстві, й не лише серед глибиняк, є потужний запит на ідеологізацію суспільного життя. Він, цей запит, не однорідний і не фронтальний. У кожній касті він формується за окремими правилами. "Вічно ображені" і з нижчих і з вищих каст мріють про "зміну імен" та про репресії під ідеологічними прапорами. Мріють про свої інтереси, про приниження успішних та багатих через вимоги ідеократії. Мріють про дрібні бонуси для донощиків, для продажних хейтерів і прапороносців "єдино правильного курсу".

У політичній касті прибічники ідеократії в меншості. Там розуміють, що бенефіціари української оборони менш за все захочуть пояснювати своїм парламентам і виборцям появу в Україні якоїсь закритої політичної системності, замішаної на месіанстві. Тому співці ідеократії  з політичної касти поки що закладають фундаменти нових політичних проєктів та формують "команди спікерів" з перспективної молоді. Вони сподіваються на "хлопців-дівчат з фронту" та, принагідно, формують структури на місцях. Те, що сьогодні називається представництвом або офісом, завтра стане регіональним штабом.

Все це будується не на високих ідеях патріотизму і не на пошанівку традиції, щоб там нам не казали медійні наймити. Будується воно на банальному популізмі, на простих як ті двері комунікаційних шаблонах та на мезозойських забобонах "глибинного народу". 

Вчені політологи переконують нас, що від популізму простого звичайного до політичного месіанства "in plena signa" (у повноті ознак) й, відповідно, до авторитаризму шлях довгий і звивистий. Але чи віримо ми їм?

Вони, звісно ж, хлопці начитані та навчені тонкощам порівняльного аналізу в стилі гарвардських семінарів. Проте не договорюють важливих речей. Скажімо, таке: не все, далеко не все, що здатні перетравити зрілі демократичні системи, є безпечним для молодих і гібридних демократій. Нагадаю, що експерти з Financial Times віднесли Україну саме до гібридних. Навіть не до молодих. Й не до незрілих. А до гібридних. 

Читайте також: "Дикобрази" формують політичні команди вже зараз

Популізм в нас, на відміну від демократії, не гібридний. А радше всюдисущий, багатоликий і домінантний. Інструментальними аспектами популізму без стида і совісті користуються всі українські політичні сили. 

А ще популізм, як не гірко це визнавати, є практично єдиною системою понять та символічних кодів, яку однаково добре розуміють як політична каста, так і те, що все ще підпадає під старе-добре визначення "широких народних мас". Жодна велика суспільна (політична, релігійна, культурна, мистецька) маніфестація, яка не спирається на символічні коди з арсеналу популізму не має в нас шансу на успіх. Комусь здавалося, що велика війна вилікує цю хворобу. Дарма. Не вилікувала.

Як й не знищила інструментального розколу "глибинного народу" на тих, котрі постять графоманію Соломії Українець й тих, які поминають московського попа як батька і вєлікага гаспадіна. Й тут не виходить переможно процитувати Шекспіра: "A plague on both your houses!". Бо та чума з домів кітчевих каст легко і невимушено перестрибує на вежі зі слонової кістки.

Джерело

Про автора. Володимир Єшкілєв, український письменник, філософ

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.