Тобто ідея така "Що ви кажете про наші вибори, у вас же самих виборів немає".
І це дуже смішно.
І тому, що це точно не можна назвати виборами. І тому, що на відміну від призначення диктатора в Росії, в Україні кожні вибори є конкурентні та демократичні. І Путіна перепризначив Путін, якого до цього призначив Путін, а на самому початку обрав Єльцин як наступника. І до виборів дійство в Росії немає жодного відношення. Тому його, звісно, можна організовувати навіть під час війни. І показувати захмарні результати навіть у селах, де зараз перебувають російські добровольці.
Але й до війни демократією там і не пахло. Ніколи. А зараз вони малюють все більші і більші відсотки. Що дуже нагадує розмахуванням ядерною зброєю. Тобто демонструє непевність, боротися з якою можна або лякаючи весь світ ядеркою, або малюючи цифри народної підтримки на рівні африканських диктаторів.
Читайте також: "Вибори у Росії": ілюзія величі та безсмертя розбивається об реальність
Впевнені у собі лідери так себе не поводять.
І от саме тому, що для українського народу такі вибори неприйнятні, в українському суспільстві й існує консенсус, що вибори будуть проведені після війни. І там ніхто не зможе когось призначити. Бо це має бути конкурентний процес, в якому без обмежень мають право брати участь усі громадяни, як на етапі голосування, так і на підготовці до виборів. Коли в Україні зазвичай влаштовують великий демократичний срач (як і в США, і у Франції й в інших по-справжньому демократичних країнах), який приносить роздрай і не допустимий під час війни.
Власне легітимність президента України, який був би обраний під час таких виборів, була б меншою, ніж легітимність президента, що був обраний до війни, і відповідно до Конституції й здорового глузду має продовжені повноваження. І так, це означає, що легітимність президента України набагато вища, ніж президента Росії. Хоча Путін вже перетворився на царя, а у них там завжди складніша історія з легітимністю. І точно не має стосунку до демократичних виборів.
Читайте також: Кінець "терміну придатності" Путіна
Тому правильно було б говорити "Що ви кажете про нашу диктатуру, у вас же самих диктатури немає". І тут би ніхто не сперечався.
І, може, єдине, що об'єднує цю ситуацію, що відтермінування виборів в Україні до кінця війни й призначення Путіна диктатором має суспільну легітимність. Але то вже питання до російського суспільства. І навіть до ліберальної частини того суспільства, яка відмовляється визнавати, що живе в диктатурі й постійно допомагає Путіну легітимізувати Путіна, беручи участь у процесі, який Путін називає виборами. От як цього разу, коли єдине що від них було треба, — це просто ігнорувати це дійство. Але ні, вони все одно воліли взяти у цих виборах участь, підвищували явку своїми безглуздими акціями, відмовляючись визнати гірку для них правду, очевидну для всіх притомних людей неросіян. Це як сідати грати на вокзалі в наперстки. Точно знаючи, що зараз програєш. Але несила зупинитися.
А ще смішніше, що комусь же в Україні така логіка російської пропаганди зайде. І може навіть декому за океаном. Але то вже не лікується. Або наркотики. Або і наркотики й не лікується одночасно.
Про автора. Сергій Фурса, інвестиційний експерт, блогер.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.