Про пристрасть до халяви

Мене завжди дратувало в людях, це нестерпне бажання постійно отримувати щось… безплатно. Добре, коли тобі, наприклад, подарували вудилище на якесь свято. То зрозуміло. Чи ти робиш те ж саме. Даруєш людині якусь дрібницю. А людина посміхається. Приємно робити приємно! Це подарунок. Але ти, або тобі, не зобов'язані його робити.

Йоб*ний совок, ретельно покуривши в бік генетики своїх громадян (і десятка їх поколінь), як на мармурі вишкрябав істину: "А пусть мне дадут!".

Причому ці люди, на максимально серйозних щах, можуть годинами розповідати про те, як хтось (або якийсь бізнес) зобов'язаний щось віддавати безплатно. Наприклад підприємство, яке виготовляє, ну, нехай футболки. Воно зобов'язане… угу, все і безплатно.

Ну, добре. Накидаймо простий логічний ланцюжок. Умовна фабрика (зараз буде важливе слово) придбала умовні три контейнери тканини й пошила футболки для військових. Нехай п'ятдесят тисяч штук. Заплатила при цьому за електроенергію, оренду приміщення, заробітну плату колективу і відповідно податки. 

Читайте також: Розуміти прірви нерозуміння, які зараз є між людьми

А продукцію віддали просто так. Безплатно. Як вимагає простий нарід. Ну молодці ж? Молодці! Потім знов, за власні кошти придбали тканину… виготовили… роздали. 

На якому циклічному етапі, фабрика зупиниться з приводу відсутності оборотних коштів? Підприємство зупинилось. Працівників звільнили. Зате хтось на кухні задоволений. Дні три! А ось коли ти питаєш цю людину, як давно він продав свою власну квартиру чи будинок, а гроші віддав на потреби ЗСУ, готуйся почути кілометровий спіч про те, чому космічні кораблі не долетять до "Бальшова театра".

Так. Безумовно. Зараз багато бізнесів йдуть шляхом благодійності. Але ж це зовсім інша справа. Наприклад, на СТО тобі щось можуть зробити… ой, безплатно. Але за деталь, яку тобі замовили там же, ти все одно платиш. А ось роботу із заміни чогось там, на себе бере власник станції. Це його благодійність. Його маленький внесок. Знижка… і віддати все і безплатно, це не одне і теж.

Головне правило бізнесу, вважайте, його аксіома звучить так: "Будь-яке підприємство створюється з метою… отримання прибутку". Це викладають на першому же курсі економічного факультету.

Але це все демагогія для притомних. Як переконати наймудріший у Всесвіті нарід, що безплатний сир буває лише в мишоловці, я не знаю. Навіть той сир не безплатний. Його хтось виробив, а потім придбав. 

У нашій країні зʼявиться маленький шанс на дорослість, коли на обіцянку від політичних шулерів: "Зменшу ціну на газ в чотири рази", або "Дам зарплату вчителям в чотири тисячі доларів", у відповідь замість "Оооооо!! Супер! Омномном… Смаааачно! Дайте ще!", буде лунати "А за чий рахунок банкет"? 

Сподіваюсь, це колись буде. А наразі тільки й чутно, "А нехай він чи вони спочатку…". Тобто страна советов, форева! 

* Публікується зі збереженням стилю автора

Джерело

Про автора. Олексій Петров, ветеран АТО, блогер

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.