Геноцид не тільки можливий. Він живий. Убивати цілі народи на очах у всього людства знову стало нормою. Нормою стало не соромитися телебачення "Тисячі пагорбів", з якого щодня вже впродовж 15 років ллється бруд і ненависть на сусідній народ. Нормою стало називати терористом країну, яка захищається від окупації та агресії. Нормою стала ганебна і цинічна формула "не дати Україні виграти – не дозволити Росії програти".
З геноцидом ручкаються, з геноцидом торгують, з геноцидом грають у теніс. Людство любить входити в становище нації, яка творить і здійснює геноцид. Бо людству так цікавіше. Людство чомусь проявляє небачену великодушність до людожерів. Мабуть, це від стокгольмського синдрому.
Чомусь вважається, що країна, яка здійснює геноцид іншого народу, всього лише "помиляється": просто країні та її народу "не пощастило" з режимом. Тому їм прощають просто на ходу їхніх маніяків.
Читайте також: Твердження про те, що Путін хоче перемовин, алогічне
Буча, "бучанський м'ясар"... Хто тепер так називає Путіна? Ніхто. Ця наличка не прижилася. А знаєте чому? Тому що це неполіткоректно. Прощають на ходу, бо не вважають, що це щось ненормальне. Прощають, бо вважають, що політкоректність їх порятує у відповідний момент від загибелі. Цим і підбадьорюють на подальші злочини. У сучасних людей коротка пам'ять на злочини проти далеких і абстрактних людей.
Вчора він "бучанський м'ясар", а сьогодні йому в дупло зазирає весь Глобальний Південь, якому весь світ щось постійно винен. А завтра вже його вважає договороздатним лідер симпатій республіканських виборців і, цілком можливо, майбутній президент США.
І вони можуть навіть погодитися, що тоді, в 1939–1945 рр., мовляв, було щось дуже ненормальне, але через кому стверджують, що Ізраїль сам винен у 7 жовтня 2023-го, а Україна - у 24 лютого 2022-го. Що геноцид має свою частину правди, яка нібито посередині.
Читайте також: Як безкарність росіян стає їхньою чеснотою
Ні, правда не лежить посередині. Як сказав колись Адам Міхнік, правда лежить там, де вона лежить. І вона в тому, що зло має бути переможене, покаране й засуджене тут і тепер, у цьому світі, за нашого життя.
І поки світ не усвідомить цієї простої істини, шукаючи модус вівенді з живим злом, яким є сучасні Росія, Іран і Північна Корея, весь антигітлерівський патос сьогоднішнього дня буде всього лише порожнім ритуалом, за яким не стоїть нічого, крім календарної риторики та лицемірства.
Про автора. Андрій Бондар, письменник.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.