Кілька західних учасників згадали про перспективу business as usual з Росією "після Путіна". І ніхто не наважився прямо відповісти їм, що всі такі заяви є ознакою або глибокого лицемірства, або, в кращому разі, глибокого нерозуміння Росії.
Кілька українських учасників згадали про перспективу подальшого розпаду Російської імперії — і західні колеги відреагували на ці заяви гробовим мовчанням.
Всі, здається, сходяться на тому, що Путін хоче відновити колишню велич Російської імперії (це його очевидна і "найближча" мета). Але ніхто навіть не підступає до питання, чому він робить це і чи є в нього хоч якісь інші варіанти дій.
Читайте також: США прикривають власну недолугість, забороняючи українцям бити по російських НПЗ
А це умовчання відкриває дорогу для нудотного мотиву, який досі успішно "продає" на Заході тусовка російської "ліберальної опозиції": в Росії все було плюс-мінус добре, але в якийсь момент вона повернула "не туди" під поганим впливом Путіна (ФСБ), тож треба просто перечекати Путіна і повернути Росію на "правильний шлях".
Головна біда в тому, що це унеможливлює ту аксіому переговорів, про яку нагадав Курт Волкер: "Завжди треба знати, чого прагне ваш візаві".
А прагне Путін не просто відновити колишню велич Російської імперії. Насамперед і найбільше він прагне зберегти свою імперію від історично неминучого подальшого розпаду, а отже прагне врятувати її колоніальну суть, яка є такою з Україною чи без неї. І з погляду цієї мети він робить загалом все правильно; робить саме те, що мусить робити людина з цією метою на його місці.
Читайте також: Ключова технологія виживання Путіна — терор
Якщо не визнати цього вголос — що ми маємо справу не з божевільним Путіним, а з імперією, яка приречена, але не хоче вмирати — в нас ніколи не буде чіткості й адекватності у відповідях на питання, що Заходу в нинішній ситуації робити, а чого не робити; на що сподіватися, а на що не сподіватися.
Цілком допускаю, що багато хто з наших західних колег насправді й не бажає ставити тут крапки над "і". Але це та сама засаднича нещирість, про яку згадала у своєму виступі Лана Зеркаль. І про це треба, нарешті, почати говорити відкрито.
P.S. Олексій Данілов дещо подібне про Росію задекларував ще раз на початку останньої панелі. Затамував подих в очікуванні реакції трьох американських учасників цієї панелі. Якщо ця реакція взагалі буде.
P.P.S. Як я й очікував, жодної реакції на цю частину виступу Данілова не було. Глухо. Гробове мовчання. Don't look up.
Про автора. Олексій Панич, філософ, член Українського центру Міжнародного ПЕН-клубу, блогер.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.