Звичайно, рекрутинг не може повністю замінити мобілізацію. Але перекрити в такий спосіб частину потреб збройних сил у людях цілком реально.
Причому якість кадрового поповнення через рекрутинг значно вища, ніж через мобілізацію. Адже військовий підрозділ підбирає собі саме того фахівця, який потрібен, а не кого пришлють. З іншого боку, й людина, яка подається на конкретну вакансію в конкретну частину, може значно краще реалізувати в армії свої вміння та здібності.
Крім того (і це дуже важливо), рекрутинг створює здорову конкуренцію між підрозділами. Якщо до одних підрозділів і командирів люди хочуть іти, а до інших – ні, це привід замислитися, що не так з цими другими, і виправляти ситуацію.
Здавалося, в міноборони й Генштабі усвідомили важливість рекрутингу, останні кілька місяців він стабільно набирав обертів. Почали відкриватися рекрутингові центри, до процесу долучилися чотири онлайн-платформи з пошуку роботи. Понад 1200 підрозділів розмістили тисячі вакансій, на які подалися десятки тисяч охочих.
Читайте також: Інцидент з ТЦК у Львові. Ось мій особистий досвід
Але є в рекрутингу один важливий момент, на якому тримається довіра до нього: якщо людина підійшла військовій частині й отримала від неї лист-відношення, то після ТЦК або навчального центру людина має гарантовано потрапити саме на ту посаду і в ту частину, яка її рекрутувала.
Створення умов, за яких людину не можуть обдурити, відправивши куди завгодно, – одна з ключових передумов успішного розвитку рекрутингу. І процес рухався в правильному напрямку, відношення, здавалося б, запрацювали, принаймні в більшості випадків.
Та нещодавно Генштаб змінив правила, визначивши список з кількох десятків підрозділів так званого пріоритетного комплектування, і лише для цих підрозділів відношення мають працювати гарантовано. Цей список секретний і змінюється, і люди, подаючись на вакансію, не знають, чи обрана ними частина належить до пріоритетних. А якщо не належить, з ТЦК чи навчального центру солдата можуть відправити куди завгодно.
Пояснення цього рішення просте: Генштабу не подобається, що, наприклад, у Третій штурмовій бригаді чи "Вовках да Вінчі" не бракує охочих, а до багатьох інших частин, які потребують поповнення, не хочуть йти. Тому, мовляв, треба "тимчасово" гребти всіх рекрутів куди нам потрібно, а колись пізніше поширимо обов’язкову дію відношень на решту частин.
Ця логіка – хибна і шкідлива, бо вбиває довіру до рекрутингу, мотивацію і вже згадану здорову конкуренцію. Зруйнувати все через нестримне бажання діяти виключно совєтськими методами – легко, а відновити зруйновану довіру і мотивацію буде дуже важко.
Читайте також: Що пішло не так із законом про мобілізацію
Оборонний комітет парламенту має, серед іншого, розглянути поправку 1197 до законопроєкту про мобілізацію, співавтором якої я є і яка гарантує виряджання людей саме в ті підрозділи, до яких вони рекрутуються.
Як видно з проєкту таблиці до другого читання, комітет планує відхилити цю поправку, що, на мою думку, було б непоправною помилкою.
Аргументи, що, мовляв, усі підуть лише у популярні або в тилові частини, не витримують критики. Адже будь-яка частина набирає людей лише на вакантні посади, які все одно потрібно заповнити – чи через рекрутинг, чи через мобілізацію. Частина набирає саме потрібних їй кваліфікованих і мотивованих людей. А для того, щоб заповнити решту вакансій в армії, якраз й існує мобілізація.
Щоб врятувати й масштабувати рекрутинг, треба зробити насамперед дві речі.
По-перше, комітет має врахувати поправку 1197 до законопроєкту про мобілізацію, захистивши рекрутинг на законодавчому рівні.
По-друге, Генштаб і міноборони самі мають невідкладно, не чекаючи ухвалення нового закону, гарантувати можливість людям рекрутуватися в ті частини, які вони обрали і які потребують саме цих людей.
Про автора. Володимир В'ятрович, історик, народний депутат України.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.