Турбо, Дональд, помада

Не у зв'язку з дитячими травмами, як у Фройда, а саме в контексті щасливої ​​доби, в яку іноді так хочеться повернутися. І в якій, як у дитинстві нинішнього президента Америки – коробки з печивом, повний холодильник, іграшкові машинки та бейсбол, про що пише Гвенда Блера у своїй книзі "Три покоління Трампів: як будувалася головна сімейна історія США".

Якщо поглянути на ситуацію під таким ракурсом, то виявиться, що юність світу – це не молоді президенти Макрон і Зеленський, а старий Дональд Трамп, який тягне нас у дитинство, запрошуючи поглянути, як він здійснює свої мрії про "велику Америку". 

Адже це справді юнацький максималізм, схожий на тунель під Атлантичним океаном, про який писали фантасти, і польоти на Марс з тієї ж дитячої літератури позаминулого століття. Пристрасть до називання старих речей своїми власними, новими іменами – з того ж таки репертуару примхливої ​​дитини. Мексиканську затоку Трамп перейменовує на Американську, а гору Деналі на Алясці – на гору Мак-Кінлі. А іграшкові машинки? Епатажна покупка новенької червоної Тесли та позування за кермом у дворі Білого дому разом зі своїм другом Ілоном Маском – хіба це не дитяча бравада та реалізація мрій?

У зв'язку із цим згадується радянський сюжет. Дітей у школі питають, ким вони хочуть стати, коли виростуть. Більшість, як правило, віддають перевагу романтичним професіям – моряк, космонавт, пожежник. І лише один хлопчик хотів би стати таксистом. Чому? А щоб помститися вчителям! Уявіть, їде він у таксі, а назустріч директор школи, якому терміново треба на вокзал. А колишній учень, не зупиняючись, показує жестами: "В парк!" І їде собі далі. Чим не "компенсація" за ненависні шкільні роки?

Читайте також: Чому трампізм став реальністю в США

У випадку Трампа все навпаки. Це нас замолоду на базарі циганки за поли хапали, пропонуючи небувалий крам: "Турбо", "Дональд", помада!", а у Трампа… Дитинство щасливе, школа приватна, батьки люблячі. Тільки Америка бачилася у його мріях виключно для американців. І ці мрії треба було реалізувати. Хіба не те саме ми бачимо сьогодні, коли Трамп в черговий раз став президентом? І коли Америка за лічені тижні занурилася в зовсім не дитячий хаос. І нехай бізонів не повернути, Преслі не воскресне, а війна у В'єтнамі залишиться ганебною, а не героїчною, але Трамп має свої правила гри. Точніше, відсутність усіляких правил. Як і відсутність штампів та кліше, які диваки досі називають моральними принципами. Це як коли ти проти ЛГБТ, обмежуючи їхні права, а пісня, під яку танцюєш на інавгурації, вважається негласним гей-гімном. І не важливо, що скаже публіка про твоє кривляння на сцені – головне, що твоїй внутрішній дитині подобається. Дорослій, старій дитині, яка їде за кермом таксі й не бере в попутники старий світ, що стоїть на узбіччі.

А дружба з хуліганом? Немов у дитинстві, коли приносили з вулиці лайливі слова, у публічних виступах Трампа після контактів з Путіним з'явилися вирази з лексикону російської пропаганди. "Диктатор Зеленський", не "війна", а "військова операція"... Той самий "мир за 24 години" Трампа, що нагадує "Київ за три дні", коли збиралися захопити українську столицю.

У будь-якому, разі саме так бачить Трамп майбутнє Америки. Молода, весела, безпринципна країна. З жартами, авантюрами, епатажем. Той самий спорт – хіба це справа молодих? Американці — молода нація, і в оточенні Трампа ми раз у раз чуємо вирази на кшталт "тепер м'яч на боці росіян", а від нього самого – терміни з карткової гри. 

Адже карти теж майже спортивна, азартна гра! І на зустрічі із Зеленським   в овальному кабінеті йшла розмова, наче за картковим столом. При якому головне – наявність костюма, у рукавах якого можна сховати козирний туз, а не самі руки, якими можна зупинити війну.

Читайте також: Після обрання Трампа політика завітала до кожного американця

Що ж нам з усім цим робити? Як полюбити генія клоунади? Варто зауважити, що такі питання в історії вже виникали, і саме в юну пору нашого світу. "Що робитимемо, товаришу Сталін?" - питали у "вождя народів", повідомляючи, що в одного старого радянського маршала з'явилася молода коханка. "Що робити, що робити, – пробурчав Сталін, вийнявши з рота люльку, – Заздрити будемо!". Здається, те саме залишається й нам, а також усім, хто ганьбить Трампа за епатаж і зухвалі витівки. Він у 78 років зумів повеселитися, протягнувши у майбутнє свої дитячі мрії, а ми будуємо наш "європейський" світ за нудними "дорослими" правилами. 

Гірко усвідомлювати, але чимось це нагадує Радянський Союз 1920-х років, коли молодим комуністам належало все, а старому поколінню – нічого. І тому життя в Європі не порівняти з веселою (і страшною) феєрією, яка сьогодні твориться в Америці, але такий уже світ, на який ми з вами заслужили. Гарний він чи поганий – важко сказати. Ясно лише одне – він інший. Не такий, як у дитинстві, в яке на наших очах грається Дональд Трамп.

Спеціально для Еспресо

Про автора. Ігор Бондар-Терещенко — український поет, драматург, літературознавець, арткритик

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.