У дискусіях про безпеку Європи не повинно бути "хороших росіян"

Безумовно, дискусії там підтвердили, що Україна залишається у центрі уваги наших партнерів, але дієвіша і чіткіша візія звучить все ще лише з боку тих країн, які усвідомлюють безпекову загрозу Росії для себе. А спільний знаменник дій все ще нижчий від того, який мав би забезпечити нашу спільну Перемогу.

Значна частина дискусій була присвячена саме нам. Але викликало, як мінімум, здивування активне просування організаторами на панелях Форуму представників так званої "демократичної Росії" — зокрема Ходорковського та Навальної. Їхні виступи зводили дискусію не лише до ідей необхідності "порозуміння" з імперською Росією, а й до наративу про однозначну слабкість Європи без Сполучених Штатів у протистоянні Кремлю в найближчому майбутньому. Такі меседжі, як на мене, відтворюють російську пропаганду, а не сприяють посиленню безпеки Європи.

Реальність точно інша: Європейський Союз економічно та політично в рази потужніший за Росію. Для перетворення цієї сили на реальний захист потрібні мобілізація ресурсів, чітка політична воля та пріоритетність питань безпеки. 

Водночас залишається критично важливим спільним завданням зберігати й зміцнювати підтримку з боку Сполучених Штатів на боці України та її демократичних партнерів.

Читайте також: Постпутін і анатомія 90-х. Або коли ми перестали бути Росією

Попередні десятиліття довели: ані діалог, ані торгівля не змінили сутності Росії. Єдиний дієвий шлях — санкції, політична ізоляція та рішуча військова підтримка України. Це і є стратегія, яка може забезпечити справедливий і тривалий мир.

Україна сьогодні є ключем до безпеки Європи. Наше спільне завдання — не допустити повторення старих ілюзій та зосередитися на головному: поразці Росії.

На Варшавському безпековому форумі вкотре було очевидно: навіть ті росіяни, які називають себе "ліберальними опозиціонерами", часто мислять у тій самій імперській парадигмі, що й Кремль. Різниця лише у формі подачі. Кремль говорить жорстко, вони ж — м’якше, у демократичній упаковці. Але суть лишається тією самою.

Коли Ходорковський зводить війну лише до "злочинів Путіна", він відбілює систему. Адже агресія — це не персональна примха, а результат імперської логіки, закладеної у самій Росії.

Коли він називає війну "трагедією для двох близьких народів", він фактично повторює кремлівський наратив про "братні народи" — і замовчує факт: Україна стала жертвою колоніальної агресії, а не "сварки сусідів".

Коли він говорить про необхідність "зберегти Росію єдиною, але демократизованою", він ставить інтереси імперії вище за право інших народів на свободу й самовизначення.

Читайте також: Стерті покоління: як Росія відтворює імперські інструменти впливу

Для європейців це має стати сигналом: не варто плутати антиімперську позицію з "ліберальним фасадом" Москви. Демократична риторика може приховувати ту саму мету — збереження Росії як великої держави, хай і під новими гаслами.

Для українців — це ще одне нагадування: навіть "хороші росіяни" нерідко транслюють ті самі імперські наративи, лише у м’якшій формі.

Як на мене, місця цим російським "демократам" на таких заходах просто не має бути.

Джерело

Про авторку: Іванна Климпуш-Цинцадзе, народна депутатка України.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.