"Є багато інструментів, щоб уникнути Віктора Орбана, якщо є політична воля", - сказав Мішель.
Ключові слова тут: "Якщо є політична воля".
Ми часто говоримо про те, що демократія – це насамперед інституції та процедури. Але саме Європейський Союз останнім часом стає заручником саме процедурних моментів. Ситуація з Мішелем спричинена зобов’язанням останнього покинути посаду президента ЄР через участь у виборах до Європарламенту.
А Угорщина якраз готується головувати в ЄС, відповідно, Орбан може побути "Мішелем" кілька місяців. Самозрозуміло, чим ризикує Унія, виконавши цю, зовні цілком цивілізовану інструкцію…
Але річ навіть не в Орбані. Може, в Єврораді й справді є рецепт (запросити Віктора "на каву", як це вже було, коли в ЄС давали старт переговорам України про вступ; купити його "милість" грошима) нейтралізації "троянського коня Росії". Питання у тому, що "отруєна безпекою" Європа (вислів Євгена Глібовицького) не може дати раду з популістами, які щораз гучніше нагадують про себе на теренах Старого світу?
Читайте також: Союзників влаштує тільки поразка Росії
Віктор Орбан – найвиразніший тип таких політиків і, як це не прикро, свідчення того, що вони будуть лише множитися. Причина, здавалося б, лежить на поверхні, коли йдеться зокрема про країни Східної Європи, — вплив Росії. Адже той же Орбан, — лідер "юних демократів" (назва його партії Фідес перекладається з угорської саме так, - авт.), - попри антимосковські гасла, з якими дістався влади, виявився від початку своєї кар’єри корумпованим кремлівськими стратегами. Кажуть, що раптова зміна його настроїв спричинена тим, що Путін показав йому певне відео, на якому зафіксовано факт передачі хабаря від збройного мафіозі Семена Могилевича (до слова, уродженця Києва). Справа сягає далеких 90-х, але, гадаю, відео не втратило своєї актуальності.
Тепер у Брюсселі ламають голови над тим, як унеможливити вплив таких, як угорський Орбан, словацький Фіцо (нагадаю його причетність до "дахування" калабрійської мафії та вбивства журналіста Яна Куцяка під час попередньої прем’єрської каденції) на загальну безпекову ситуацію в ЄС.
"Уникнути "орбанів" буде проблематичніше 2024 року, коли у тій же Словаччині відбуватимуться президентські вибори, і шанс стати переможцем у них має нинішній спікер парламенту (з-під крила Фіцо) Петер Пеллегріні. Додамо сюди й Румунію: там на парламентських виборах може зірвати куш проросійська AUR.
Тому, як на мене, просто "уникнути Орбана" не вдасться, за всього бажання Мішеля та інших стовпів нинішньої європейської політичної верхівки. Європа насамперед має застерегтися від відкритих агентів Путіна і його "корисних ідіотів".
Читайте також: Що чекає на світ у найближчі 25 років
Вони ж діють за цинічними лекалами свого "патрона" - використовуючи процедури, інституції демократії проти демократії. Мета – хаос і непевність, розкол у таборі противника, нав’язування ідей автократичної перспективи для світу як ефективнішої, дієвішої та "переможної".
Брюсселю насамперед варто зважити на ймовірність відкритої агресії з боку Росії вже найближчим часом. Аналітики кажуть, що Путін не упустить нагоди використати шанс виборчого туману у США, коли Вашингтон буде нездатним адекватно реагувати на загрози, поглинутий президентськими перегонами. І проблема не в тому, застосує НАТО свою 5-ту статтю у випадку воєнної загрози щодо учасника Альянсу чи ні. Питання у тому, наскільки адекватною і вчасною буде відповідь. І чи "орбани" та інші "фіцо" не спробують розв’язати зайві процедурні дискусії у цей критичний момент.
Якщо ця відповідь буде схожою до тієї, яку демонструє бундесвер щодо фактів безперешкодного баражування невідомих безпілотників над полігонами, де навчаються українські воїни, — то вислід зрозумілий.
Якщо НАТО і його окремі члени реагуватимуть так, як робили досі у випадках порушення повітряного простору російськими ракетами, — то "орбани" працювали недаремно.
Якщо заклики Швеції та Італії створити власну європейську армію, аби "мати ефективну європейську зовнішню політику", повиснуть у повітрі, — то й вислід війни буде прогнозованим.
"Уникнути Орбана" за столом цивілізованих демократичних перемовин, може, й реально. Але на полі реальної війни, — неможливо.
Спеціально для Еспресо
Про автора. Ігор Гулик – журналіст
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.