Війна на виснаження. 2025 - ?

Що змінилося?

По суті, Україна та Росія зняли будь-які запобіжники для ударів по критичній інфраструктурі. Єдиною червоною лінією, схоже,  залишаються удари по нафтовій інфраструктурі Новоросійська та критичній портовій інфраструктурі Одеси.

Чому?

Головна причина —  США, виглядає, остаточно визначилися з тим, що їхня економічна ціль — повністю видавити РФ з європейського ринку нафти та газу. Пропозиції Кремля  (Дмітрієва) по Арктиці та рідкісноземи, видно, відкладені убік. Не викинуті, а відкладені до того моменту, коли в Кремлі приймуть рішення вести переговори, а не водити за ніс.

І тепер  ціль Вашингтона — вести енергетичну війну чужими руками. Цих "рук" є кілька. З одного боку — це європейці, які прийняли рішення дещо прискоритися  і до 2027 року відмовитися від російських енергоносіїв. З іншого — це країни Перської затоки, які поступово збільшують видобуток нафти й обрізають можливості росіян на ринках Індії та Китаю (збільшення видобутку дещо знизить ціну і робитиме російську нафту менш конкурентною). І, нарешті, третя рука — це українські удари по НПЗ та по транспортній інфраструктурі російського нафтогазового комплексу. Наші сьогоднішні можливості не дозволять зупинити цю саму інфраструктуру, але є тактикою тисячі порізів.

Читайте також: Чи може Європа уникнути війни з Російською Федерацією?

Чи могло бути інакше?

Поворотною точкою стала, де-факто, відмова Путіна піти на пропозиції Трампа і погодитися на певні поступки. Путін був щиро впевнений, що він зможе водити Трампа за ніс. 

Також варто розуміти, що Путін вважає, що він переміг Трампа в тому плані, що він виграв кілька місяців, коли він може робити, майже, що завгодно. Його ставка (я б сказав, сліпа віра) на три речі: фронт посиплеться, Україна замерзне, Європа злякається. Такого не буде, але він живе в цих реаліях. Плюс, він перестав мислити категоріями довгих часових періодів. Його планувальний горизонт 5-6 місяців.

Російські еліти та їхні перспективи

Валдай підтвердив відсутність стратегії й ставку на міфи. Наведу лише одну цитату з Путіна "В безпеці ніхто себе не відчуває. Треба повернутися до джерел". Це абракадабра, суть якої — погоджуйтеся на мої умови, які я міняю по ходу переговорів.

Якщо коротко, в Росії відбуваються такі процеси:

• Путін не може і не хоче зупинити війну, а оточення дає йому меседжі, які читаються, як нескінченне продовження війни;
• при цьому Путіну говорять про безмежність ресурсів, бо йому це подобається. Еліти ж розуміють, що процес іде в нескінченну прірву і готуються до транзиту, хоча бояться про це говорити вголос. Про міфічність безмежності ресурсів розуміють всі.

Поки найбільш готовими до транзиту є тандем Ковальчуки — Кірієнко, хоча, думаю, вони вважають, що їм потрібно продовження війни ще приблизно рік (для добудови чебурнету, збільшення ваги в регіонах і, можливо, через силовий компонент). Зрештою, іншим головним групам потрібно рік-півтора, щоб бути готовими до транзиту. 

Читайте також: Чи може Україна стати "новим Китаєм" з виробництва дронів для НАТО?

Проміжні висновки

Війна вийшла (можливо остаточно) з власне воєнної логіки й перейшла в стадію економічної поствоєнної логіки великих країн. Схоже, ця зміна поки незрозуміла в Києві майже нікому.

Я залишаюся на думці, що завершення війни буде багато в чому залежати від переговорів США — Китай.

На жаль, вірогідність мобілізації в Росії зростає. 

Нам треба готуватися до погіршення енергетичної ситуації. 

Але головне, нам потрібно придумати те, якою має бути Україна в післявоєнній логіці великих країн. Бо ми маємо стати цікавими для переговорників. Статус "щита Європи" хороший, але тільки в дуже короткотривалій перспективі.

Джерело

Про автора: Вадим Денисенко, політолог.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.