Природно, повільно змінюючись в правильному напрямку зусиллями тих україномовних, хто не здавався, і яких тоді в суспільстві було менше, ніж тих, хто був частиною російськомовного світу.
Якби перші (україномовні) не старалися, а другі (російськомовні) не змінювалися під тиском перших — ми б не змінювалися як нація, а, відповідно, не мали б війни.
Бо війна — це реакція на те, що Україна стає українською, а не на те, що вона зросійщена.
Боротися проти імперії складно, але Україна це робила всі 30 років.
Читайте також: Соловій vs Єфросиніна: чи вагомим є аргумент "запиту публіки"?
Війна — результат того, що ми повертали собі українські культуру та мову, а не того, що були російськокультурними.
Російськокультурність частини суспільства лише на певний час відтермінувала цю війну. І ми не зможемо оцінити зараз добре, що вона почалася на 10 чи 20 років пізніше, чи погано.
Коли ти у великій війні, яку ти не можеш контролювати, дуже хочеться контролювати хоч щось.
Тож звертаєшся до власного або чужого відчуття провини.
"Це ви винні!" = означає дослівно, що якби не "ви", війни не сталося = ми усі могли цим керувати.
Але війна сталася б у будь-якому разі, бо винні в ній саме росіяни, їх світогляд, їх колоніальне мислення і їх прагнення.
І підміняти поняття тут не треба.
Це пост не про дискусію, а про її сайд-ефект, коли всі знову починають звинувачувати одне одного в тому, до чого не причетні.
Про авторку: Ольга Духнич, соціальний психолог
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.