Соловій vs Єфросиніна: чи вагомим є аргумент "запиту публіки"?

Франц Фанон колись писав про "ар’єргардний бій" - коли імперія розвалюється, вона продовжує — за інерцією — намагатись панувати в культурі. В нас в 90-х відбувся підручниковий приклад — імперія розвалилась, але культура залишалась. Ба більше, українську культуру цілеспрямовано вичавлювали з нашого ж простору і замінювали її російською.

Звичайно, що не просто так. Росіяни завжди добре розуміли роль культури. Це було продовження творення міфу – про "єдиний народ", бо ж гляньте – ми слухаємо те саме, дивимось те саме, розмовляємо так само. Так – це стратегія саме на експансію та асиміляцію – в довготривалій перспективі. І насправді, будьмо відвертими, – це було досить ефективною стратегію.

Звичайно, в цей процес тоді включилась велика кількість наших культурних діячів – з різних причин.

Але що мене реально дратує, так це аргументація на кшталт "такий був запит публіки".

Читайте також: Суперечка Соловій та Єфросиніної: вирватися з культурної резервації

Оце зведення культури до примітивного заробітчанства, а себе самого до "маленької людини" (як це, до речі, по-російськи!), яка лише "реагує на запити".

Ні – багато хто був або корисним ідіотом, або заробітчанином або таки свідомим "бійцем" в цьому "ар’єргардному бої". Якщо вже людина бере на себе роль культурного діяча (в будь-якій іпостасі), то вона повинна приймати й відповідальність. Ти – не лише реагуєш, ти повинен творити сенси, поширювати ідеї. І нести відповідальність за них. Просто зараз треба мати сміливість це визнати.

Читайте також: Єфросиніна vs Соловій: про особисту вину і небажання її визнавати

І загалом, саме час переосмислити роль культури. Бо саму культура справді відіграла вкрай важливу роль у формуванні міфів. Саме через засилля російської культури (мови, попкультури чи уявлень про історію) маса українців просто уявити собі не могла, що може трапитись лютий 2022 року. Навіть 2014 рік багато кого не розбудив.

Саме недооцінка культури стала одним з найбільших "промахів" України як держави протягом тридцяти років. А безвідповідальність тих, хто "просто реагував на запити суспільства" відкривала простір для повзучої русифікації.

Це не про осуд, але про розуміння причиново-наслідкових зв’язків. І з цього ми зобов’язані робити висновки.

Джерело

Про автора. Радомир Мокрик, український історик, культуролог, науковий працівник Інституту східноєвропейських студій на філософському факультеті Карлового університету в Празі

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.