Як нам реагувати на "дружбу" Індії з Московією

У зв'язку з тим виникає запитання, які реальні інтереси Індії щодо московитсько-української війни, і якою має бути оптимальна українська політика щодо Індії, зокрема, як можна використати близькість індійсько-московитських стосунків в інтересах України та як нейтралізувати їх негативний вплив. 

Проведемо короткий аналіз цього на основі розгляду інтересів Індії, її місця в геополітичних процесах, проблем і перспектив цієї найбільшої за населенням країни світу. 

Об'єднує Індію і Московію, передовсім, те, що обидві ці країни є імперіями, які мають багато народів, більшість з яких прагне власної державності. Важливими також є близька до московитів ментальність гінді, історичні зв'язки, альтернативність найрозвиненішим країнам, економічні інтереси. 

Але істотними є також інші чинники, що розділяють їх. Так, вважають, що Індія належить до країн, устрій яких демократичний, тоді як для Московії неприйнятна й небезпечна навіть імітація демократії. Основним геополітичним конкурентом Індії є найпотужніший московитський союзник - Китай, який, до того ж, на цей час окуповує частину індійської території. Крім того, Індія має традиційні зв'язки з одним з найбільших і найнадійніших українських союзників - Великою Британією, великим є британський суспільний і культурний вплив на неї. 

Як видно, зараз чинники, що поєднують Індію з Московією, важливіші, ніж ті, що роз'єднують їх. Сам візит Путіна в Індію показав, що тепер для Індії більше значення має імперська солідарність й економічна вигода, ніж інші чинники. Але особлива значимість імперської солідарності показує відчуття реальності загрози імперіям і передчуття їх можливого розпаду. А розпад Московитської імперії - найнадійніша й остаточна гарантія незалежності України, кінцева мета українсько-московитської війни. 

Для визначення оптимальної реакції на зближення Індії з Московією розглянемо місце Індії в основних геополітичних процесах, які зараз відбуваються. 

Читайте також: Індія публічно стала на бік путінської Росії

Одним з основних процесів є перехід від глобалізації до локалізації, яскравим вираженням якого є діяльність президента найпотужнішої країни світу Дональда Трампа. Як найбільша за населенням, але далеко не найбільша за площею та природними ресурсами країна світу, Індія, безперечно, робить експансіоністські дії. Але індійська експансія кардинально відрізняється від глобалістичних експансійних дій таких країн, як Китай, Московія та США, які стали світовими лідерами в час глобалізації. В індійській експансії нема нав'язування іншим країнам свого способу соціального, економічного, культурного функціонування. Натомість відбувається адаптація до умов тих країн, до яких під час демографічної експансії прибувають індійці, хоча вони зберігають особливості своєї індивідуальної поведінки. Це не перешкоджає розвитку цих країн своїми характерними тільки для них шляхами, не веде до уніфікації, посилення зв'язків між країнами, хоча може використовуватися Індією в своїх інтересах. Отже, локалізація сприятлива для Індії і перехід до локалізації посилює її. 

У процесі боротьби між західним і східним геополітичними блоками Індія об'єктивно належить до західного блоку, хоча її участь у цій боротьбі не є активною. Адже основним ворогом Індії є Китай - лідер східного авторитарного блоку, та й для самої Індії ближчими є демократичні принципи державного устрою, які просуває західний блок. Об'єктивно в цій боротьбі між блоками певний час має бути перевага східного блоку, оскільки стабільне малопроблемне функціонування західних демократичних країн, особливо після спаду міжнародної напруженості, привело до застою і значних спотворень в цих країнах, які не можуть бути усунені без зовнішніх агресивних дій. Але оскільки спотворення в демократичних країнах містяться в способах реалізації їх принципів і домінуванні форми над змістом, а спотворення і перешкоди для авторитарних країн - всередині самих їхніх принципів, то врешті решт боротьба між блоками логічно має закінчитися перемогою західного блоку з післякризовим виходом на новий досконаліший рівень функціонування, з формуванням розуміння, що демократія є не метою, а лише засобом суспільного устрою для ефективної реалізації людьми своїх можливосттей і задоволення своїх потреб. 

Ще один процес є наслідком великого науково-технологічного прогресу і проявляється в переході переважної більшості населення від зайнятості в матеріальному виробництві до зайнятості в інтелектуальній діяльності. Для народів Індії завжди був характерний філософський і споглядальний спосіб ставлення до світу. В часи не надто великого матеріального виробництва це було однією з основних причин великого голоду й матеріальної нестачі. Але з технологічним прогресом ця проблема перестала бути актуальною, а науковий прогрес підняв цінність міркувань і роздумувань, які є природними для індійців. Тому не випадково, серед видатних науковців, зокрема, нобелівських лауреатів, є немало вихідців з Індії. Отже, процес переходу до інтелектуальної зайнятості, безперечно, дуже добрий для Індії. 

Читайте також: Індія готова обходити санкції Трампа

І тільки процес формування світу національних держав для Індії не є позитивним. В Середні віки багато народів Індії мали власні національні держави. Маючи державницький історичний досвід, вони при сприятливих обставинах готові швидко відновити свою державну незалежність. Це буде розвалом Індії, як імперії, оскільки ні федеративний, ні конфедеративний устрій не задовільнить народи, які прагнуть повної незалежності. 

Отже, хід 3 з 4 світових процесів сприятливий для Індії. Натомість практично всі 4 процеси в своєму наслідку негативні для Китаю, хоча в певний час можуть бути тимчасово сприятливі для нього. 

Цим визначається поточна динаміка розвитку Індії та Китаю. Китай ще не досяг вершини своєї потужності та геополітичного впливу. А для Індії зараз, ймовірно, тільки починається період посилення, пік якого має бути після переходу Китаю до періоду послаблення. Відповідно до цього, для України зараз доцільно уникати зайвої конфронтації з Китаєм, використовувати наявність сумісності з ним в деяких інтересах, але не позбавляти себе перспектив добрих стосунків з Індією.

Крім участі в глобальних процесах на міжнародну політику Індії впливають також її локальні інтереси: економіка, нестача природних ресурсів, конфронтація з Пакистаном, регіональне лідерство. 

Відповідно до викладених об'єктивних обставин оцінимо реальні інтереси Індії щодо московитсько-української війни. Перед тим розглянемо інтереси щодо цього Китаю, оскільки індійські інтереси в більшості випадків протилежні китайським. 

 Для Китаю дуже негативними були б і поразка України в московитсько-українській війні, і закінчення війни розвалом Московії. Адже в першому випадку Московія ставала б повністю незалежною від Китаю, перетворилася б на новий Совєтський Союз, який активно конкурував з Китаєм і навіть мав з ним збройні сутички. А про необмежене використання сибірських ресурсів, яке зараз не тільки є фактично, але й документально закріплене двосторонніми угодами, зокрема, меморандумом Медвєдєва-Ху Цзін Тао, китайцям довелося б забути. В другому випадку, Китай, хоча й одержував би у своє володіння більшу частину Східного Сибіру, але втрачав би можливість використовувати решту території й ресурсів теперішньої Московії, а також застосовувати агресивну Московію, як засіб тиску на країни Заходу. Та й у Сибірі вплив Китаю не був би безпроблемним. Адже довелося б вступити в жорстку боротьбу з Туреччиною, яка має бажання і можливості підтримувати незалежницькі прагнення тюркських народів, одним з яких є якути. Отже, Китай не влаштовує ні поразка України, ні повна поразка Московії. Міра підтримки Китаєм Московії визначається бажанням уникнути цих двох крайніх сценаріїв, а також використовувати Московію, як інструмент своєї політики щодо країн Європи та США. 

На відміну від Китаю, Індію цілком влаштовує необмежене зростання потужності Московії, оскільки вона не має з нею істотних геополітичних суперечностей. Крім того, посилення Московії збільшувало б значимість Індії, як ефективного посередника у стосунках Заходу з Московією. А особливо важливо для Індії те, що посилення Московії звільняє її від залежності від основного індійського ворога - Китаю. Отже, для Індії повна перемога Московії у війні проти України, аж до фактичного чи навіть формального захоплення України, була б дуже добрим результатом. Натомість розвал Московії внаслідок війни для Індії був би дуже негативним, оскільки стимулював би розвал інших імперій, передовсім, самої Індії. Середні варіанти, зокрема, часткова перемога України чи часткова перемога Московії також не є поганими для Індії. Але найкращим для неї було б замороження війни, оскільки воно давало б безсанкційне використання потрібних для Індії московитських ресурсів при збереженні добрих стосунків з демократичними країнами, які для Індії важливі. Крім того, таке замороження сприяло б і замороженню національно-визвольної боротьби народів в Індії. 

Протилежність інтересів Китаю й Індії потрібно ефективно використати для зміцнення позиції України в українсько-московитській війні. Передовсім, потрібно звертати велику увагу на московитсько-індійське зближення. Адже в умовах зближення Московії з Індією перемога Московії у війні з Україною означала б для Китаю геополітичну катастрофу, оскільки тоді Московія цілком не лише вирвалася б з-під впливу Китаю, але й переходила б у ворожий до нього табір, крім того, він втратив би критично важливий інструмент просування своїх інтересів у світі й практично необмежений доступ до використання територіальних ресурсів Московії. 

Можливі два способи реакції Китаю на московитсько-індійське зближення: посилення співпраці з Московією для відсунення її від Індії; тиск на Московію для того, щоб вона сама, розуміючи, що на цей час допомога Індії не може замінити допомоги Китаю, відійшла від зближення з Індією. Оскільки другий варіант передбачає значне послаблення Московії, він кращий для України. Спрямування до нього Китаю можна здійснювати дипломатичними діями України та дружніх країн. Успіх в цьому цілком реальний, оскільки цей варіант відповідає традиційному китайському способу ведення зовнішньої політики. 

Для активізації Китаю доцільно підкреслювати геополітичну значимість московитсько-індійського зближення. 

Доцільними також є дипломатичні зусилля для схиляння Китаю до варіанту завершення війни, який є для нього цілком позитивним і тимчасово влаштовує Україну: перемоги України, причому не тільки з замороженням війни, але й з поверненням окупованих територій, але без загального осуду Московії, накладення на неї репарацій та її розвалу. 

Потрібно сприяти зміні ситуації до того, щоб у Китаю виникла нагальна необхідність показати московитам, що саме від Китаю залежить успішність їхніх дій. Московити не сприймуть цього, поки не побачать, що зменшення китайської підтримки веде до значного погіршення ситуації, в якій вони знаходяться. В обставинах, що складаються, ефективним для Китаю і позитивним для України варіантом китайського тиску на Московію був би перехід китайської підтримки Московії від балансування між повільним просуванням московитів і замороженням лінії фронту, як є тепер, до балансування між замороженням лінії фронту й відступом московитів. Україна й дружні країни мають показати Китаю, що вони позитивно оцінили б такий перехід у підтримці Китаєм московитів, відкриваючи йому деякі можливості для просування своїх інтересів. Це не мало б зашкодити інтересам наших союзників, оскільки посилення Китаю ще протягом певного часу в будь-якому випадку об'єктивно закономірне. Ефективним актом тиску Китаю на Московію могло б бути різке зменшення китайської допомоги Московії там, де московити найменше цього очікують. 

Відповідно до поточної ситуації, динаміки геополітичних процесів, місця в них України й Індії має формуватися загальна концепція стосунків України з Індією: ця країна зараз не є нашим союзником, але й не є однозначим противником. Треба позитивно взаємодіяти в тому, що об'єднує, зокрема, у співдії в тих геополітичних процесах, які позитивні для Індії, але активно протистояти їй там, де інтереси протилежні. Оскільки ми зацікавлені у послабленні Індійської імперії, тим більше, що вона консолідується з ворожою нам Московитською імперією, має бути активна взаємодія з національно-визвольними рухами народів, що прагнуть незалежності, зокрема, бенгальців, маратхів, пенджабців. Добровольці з цих народів в українсько-московитській війні можуть в майбутньому створити ядро борців за визволення і становлення незалежних держав народів Індостану. 

Отже, "дружність" Індії з Московією дає підставу відкрито підтримувати боротьбу народів Індії за незалежність, але не на державному рівні, а на рівні політичних сил і громадських організацій. З іншого боку, це підстава для спонукання Китаю менше підтримувати Московію, оскільки таке зменшення зараз в інтересах самого Китаю. 

Спеціально для Еспресо

Про автора. Петро Жук, керівник Центру з інформаційних проблем територій

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.