Заміна Шмигаля на Свириденко нічого не змінить. То навіщо Зеленському такий уряд

А другий відповідає: "Може, справа не в меблях, а в тому, що ми досі працюємо як бордель?"

Українська влада сьогодні — це бордель, який називає себе державою. І поки ми міняємо шторки, рушники й ліжка — немає ні сервісу, ні мети, ні гідності.

У далекій-далекій країні третього світу на задвірках азіопи, де війна триває, а перемога все ще попереду, вирішили раптом, що щось пішло не так. І замість того щоб подивитися на стелю, на двері, на фундамент чи бодай на клієнта — подивилися на ліжка. І сказали: "Може, поміняємо їх місцями? А краще — змінимо постільну білизну. І назвемо це реформою".

Читайте також: Україна поступово занурюється в епоху застою

Коли технік зносився

14 липня 2025 року Денис Шмигаль подав у відставку з посади прем'єр-міністра України. Новина, яку відразу ж доповнили другою: кандидатуру на заміну уже визначено — перша віцепрем'єрка та міністерка економіки Юлія Свириденко.

Це не кадрова сенсація - це контрольований ребрендинг тієї ж управлінської моделі, яку п'ятий рік поспіль утримує Офіс президента. Центром якої, без перебільшення, є голова ОП Андрій Єрмак — архітектор системи ручного управління та кулуарного кадрового підбору.

Шмигаль — рекордсмен за тривалістю перебування на посаді глави уряду в історії незалежної України. Його уряд – найбільш пасивний у плані ініціатив, але найбільш слухняний в історії. Він не був самостійним гравцем. Він був системним техніком, частиною бюрократичного інтерфейсу між Банковою та виконавчою владою.

І от тепер Банкова вирішила: цей технік зносився. На його місце потрібна... інша технічна фігура. І вибір упав на Юлію Свириденко — не тому, що вона має власне бачення чи стратегічну візію. А тому що її кандидатура зручна для апарату, який не терпить автономності.

Хто така Свириденко

Юлія Свириденко — приклад апаратної кар'єри, збудованої на компетенції, витримці та здатності працювати в складних бюрократичних умовах. Від заступниці голови Чернігівської ОДА — до заступниці керівника Офісу президента, а згодом — міністерки економіки та першої віцепрем'єрки.

Її головні риси: дисципліна, працездатність, прагнення до порядку. Це не образ реформатора чи публічного трибуна, але і не вірнопідданий адміністратор. Вона не шукає конфліктів, не грає у великі політичні ігри, а воліє залишатися в полі конструктивної роботи.

Ми зустрічалися з Юлією Свириденко під час навчання в Київській школі державного управління. І саме тоді закарбувалося головне враження: вона не бореться за ефекти, а шукає ефективність. Її стиль — не демонстративне лідерство, а управлінська скрупульозність. Пост, який ми опублікували після тієї зустрічі, тоді виглядав нейтрально-прихильним. Сьогодні ж той образ постає в новому світлі — як приклад фахівця, який опинився в системі, що підміняє компетенцію лояльністю.

Читайте також: Чому замість "уряду єдності" у нас буде "уряд лояльності"

Свириденко не є публічним політиком, вона не формує політичний порядок денний, але й не чинить спротиву його деформації. Її близькість до Банкової, зокрема до Єрмака, — не ознака політичної спорідненості, а радше наслідок централізованої моделі прийняття рішень, де міністри — виконавці, а не учасники стратегічних дискусій.

І саме ця модель — зосереджена навколо Офісу президента та персонально пана Єрмака — перетворює Кабмін на бюро делегованих функцій. Вона не терпить суб’єктності. Вона не делегує повноважень — лише обов’язки. І в цьому головна проблема.

Уряд без мандата

Після скасованих виборів парламенту на подовженому терміні й узурпації ролі парламентської більшості Офісом президента, уряд України давно вже працює без суспільного мандата. Вибір Юлії Свириденко не проходив через жодну процедуру прозорої коаліційної домовленості. Це — призначення "згори". І суть не в персоналії, а в тому, що виконавча влада в країні остаточно втратила підзвітність виборцю.

Новий прем’єр не очолює програму коаліції, не представляє партійний курс, не несе політичної відповідальності перед суспільством. Він — частина вертикалі, сформованої в одному кабінеті на Банковій. А це підміна парламентаризму одноосібним диригуванням виконавчими процесами.

Що означає цей вибір

Призначення Свириденко — це сигнал для всіх учасників системи: ініціатива не винагороджується. Політичні фігури, які мають ідеї чи альтернативну візію, небажані. Потрібні ті, хто не створює турбулентності. Ті, хто "розуміє з півслова". Ті, хто не ставить зайвих питань.

Це зміцнення моделі, у якій всі рішення не колегіальні, а персоналізовані. У якій уряд — це обслуговуюча ланка, а не центр стратегічного планування. У якій навіть реформи — лише формальність під грантову звітність.

Читайте також: Зміна уряду: "чудовий рух атомів у природі"

Як формуються зручні прем’єри

З 2019 року в Україні спостерігається системна деградація інституту прем’єрства. Після Гончарука, "першого технократа", з’явився Шмигаль — "тихий виконавець". Тепер Свириденко - як фаховий, але безініціативний апаратник.

Жоден із них не прийшов до влади шляхом політичного зростання, боротьби ідеологій або конкуренції команд. Всі були призначені — не народом, не коаліцією, а внутрішнім колом Банкової. І цей тренд лише посилюється.

Формуються зручні прем’єри — тобто ті, кого легко контролювати. Вони не створюють викликів системі. Вони не тягнуть ковдру. Вони — продовження руки Офісу. І тому, як би не змінювалися прізвища, система залишається.

Народ бачить. Народ пам’ятає. І народ зрештою запитає:

Хто обслуговував? Хто розписував? Хто підписував? І заради кого ми всі жили в цій імітації держави?

Джерело

Про автора. Владислав Смірнов, український підприємець, громадський діяч, фахівець з планування та розвитку системи охорони здоров'я

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.