Зупинити війну — це не "давати Росії втішальний приз"

Мовляв, у березні буде досягнуто якийсь "піс діл", у травні буде похапцем проведено вибори — і про все це Володимир Зеленський буцімто має намір оголосити 24 лютого, на роковини вторгнення.

Перша реакція — сакраментальне "так це ж було вже", яким увійшов до історії Леонід Кучма. Перед Новим роком подібного оголошення очікували у новорічному зверненні. Перед тим - "на Великдень". Перед тим - "на весну"… і так крок за кроком.

Наступні прогнози, певне, знову будуть про Великдень — благо, у православних він цього року ранній, 5 квітня (до речі, за народним прогнозом це може означати ранню весну — чого б дуже хотілося після цієї зими.

Однак є таки елемент, який змінюється від спроби до спроби. Зношення і виснаження Росії. Поки що там сподіваються, що Україна зношується і виснажується більше. Відтак, чекають, що ми впадемо перші. Завжди ж в історії падали.

Тому "саме собою" перемирʼя не настане. До нього Росію доведеться змушувати. У союзників важелі є. Лише оголошення санкцій проти Лукойла і Роснєфті, погрози посилити "вторинні санкції" проти подільників Росії завдали дуже сильного удару — і змусили принаймні імітувати переговорні зусилля.

Тиснути є чим і є на що. Питання — чи буде цей тиск. І на що він буде спрямований.

Хоча насправді "математика рішення" дуже проста. Для Росії ціна продовження має перевищити ціну зупинки. Бо остання більш-менш відома: наплив сотень тисяч убивць і мародерів і міста і села; економічні проблеми, які вже не можна буде списати на війну; питання "навіщо все це було?", коли угробили понад мільйон росіян, воювали довше, ніж у "атєчєствєнную", а цією ціною лише збільшили з 7 до 20 відсотків захопленої української землі.

Читайте також: Дві дати завершення війни. Коли це все-таки завершиться?

Тому і пижаться Путін з подільниками, розповідаючи про "целі СВО" і "пєрвапрічіни канфлікта". І під це вимагають "дати їм приз". З цією логікою є велика проблема — і не одна. По-перше, росіянам завжди мало. По-друге, вони завжди брешуть. По-третє, вони не відмовились від своїх агресивних планів, навіть не приховують цього, — і жодні "гарантії", окрім реальної загрози військового зіткнення з НАТО (і насамперед США), їх не зупинить.

Тому зупинити війну — це не "давати Росії втішальний приз". Такий шлях війну лише продовжить.

Зупинити війну — це зупинити Росію. Примусити її до безумовного і повного припинення вогню. Саме на це мають бути спрямовані усі зусилля — і підтримки ЗСУ, і посилення санкцій, — аби підвищувати для Росії "ціну продовження" і штовхати до прийняття "ціни зупинки".

А от тут росіянам може підіграти влада в Україні. Бо вони почули солодке словосполучення - "вибори, попри війну". Тобто, під час воєнного стану. Тобто, перекривши кисень усім опонентам — а собі забезпечити переобрання.

Однак вибори під час воєнного стану — це не вибори. Без демократичних умов, без спостерігачів, без умов для повноцінного голосування й балотування військових, ВПО, біженців — легітимність таких виборів буде під великим питанням. Це створить підстави для внутрішнього конфлікту — чого дуже прагне Росія.

Тому Україні зараз критично важливо не схибити. Не просто залишатися в переговорах, — а використати їх для того, щоб говорити про реальний механізм зупинки війни. Примус Росії до припинення вогню. Інше — примара.

Джерело

Про автора. Ростислав Павленко, український політик, політолог, політтехнолог, викладач. Народний депутат України IX скликання

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.