Шлях у небуття: 30 років проєкту "Союзної держави" – від амбіцій Лукашенка до повної залежності Білорусі від РФ

Цей документ започаткував процес глибокої інтеграції, який з часом перетворив Білорусь на найближчого сателіта Росії, позбавивши її значної частини реального суверенітету в економічній, військовій та зовнішньополітичній сферах.

Більше про цю історію нагадає Еспресо.

Незалежність, яка пішла "не туди"

Після розпаду СРСР у 1991 році Білорусь проголосила незалежність і спочатку намагалася будувати власну державність. Однак економічна криза 1990-х, спад виробництва та ностальгія за радянськими часами створили сприятливий ґрунт для приходу до влади ексцентричного та проросійського Олександра Лукашенка.

На президентських виборах 1994 року він переміг, обіцяючи боротьбу з корупцією, стабільність і повернення до "братських" відносин з Росією. Лукашенко швидко зосередив владу в своїх руках, провів референдуми, які посилили президентські повноваження, і обрав курс на тісну інтеграцію з Москвою замість європейського вектора розвитку. 

Тобто замість побудови незалежної ринкової економіки та демократичних інститутів Білорусь фактично зберегла радянську модель з державним контролем над економікою, залежністю від російських енергоносіїв і ринків. Це рішення визначило долю країни на десятиліття вперед: замість суверенної державності – поступове поглинання впливом Кремля. 

Мотивація Лукашенка: амбіції та економічні преференції

Лукашенко підписав договір 1996 року (а потім і подальші угоди) не лише через ідеологічну ностальгію за СРСР. Існує поширена версія, що він бачив у Союзі шанс на власне просування до вершин влади. 

У другій половині 1990-х Лукашенко активно їздив регіонами Росії, позиціонував себе як "сильного господарника" без впливів олігархів і хаосу, і, за свідченнями сучасників, мріяв очолити об’єднану державу після слабкого та старого Єльцина. Білоруський проєкт договору передбачав навіть ротацію керівництва – спочатку росіянин, потім білорус.

Однак після приходу до влади Володимира Путіна в 2000 році ці амбіції розбилися. Новий російський лідер не збирався ділити владу. У підсумку Лукашенко отримав інше: економічні преференції – дешеві російські нафту й газ, доступ до ринку РФ, субсидії (які оцінювали в мільярди доларів щорічно). За це Білорусь поступово віддавала контроль над ключовими сферами свого державного життя.

Ключові договори: крок за кроком

Єльцин і Лукашенко під час церемонії підписання у 1997 році, фото: соцмережі

Інтеграція розвивалася поетапно, нагадаємо важливі договори, які визначили траєкторію руху на зближення:

• 21 лютого 1995 року – Договір про дружбу, добросусідство і співробітництво, який заклав основу для глибшої економічної інтеграції та координації в обороні;
• 2 квітня 1996 року – Договір про створення Співтовариства Росії та Білорусі (саме цей документ відзначається як "День єднання народів Білорусі та Росії");
• 2 квітня 1997 року – Договір про Союз Білорусі та Росії, який передбачав координацію зовнішньої політики, оборону та створення спільного ринку;
• 8 грудня 1999 року – Договір про створення Союзної держави (набув чинності 26 січня 2000 року). Цей документ формально проголошував єдине економічне, митне, оборонне та гуманітарне пространство, створення спільних органів (Вищий Державний Рада, Парламент тощо), але без повної втрати суверенітету. На практиці він став інструментом поступового поглиблення залежності.

Однак не варто дмати, що білоруси сиділи склавши руки. Наприклад, 17 жовтня 1999 року, у Мінську пройшов один із найбільших протестів проти інтеграції з Росією – називався він "Марш свободи" і його учасників жорстоко розігнали.

Пізніше з’явилися угоди про єдиний митний простір, рівність прав громадян, військову співпрацю в рамках ОДКБ та ЄАЕС. А у 2021 році були підписані 28 "союзних програм", які ще більше уніфікували законодавство, макроекономічну політику та енергетичні ринки. 

Період "маневрів" і остаточне падіння в залежність 

До 2020 року Лукашенко періодично намагався грати в самостійність, адже торгувався з Москвою за ціни на газ і нафту, фліртував із Заходом і навіть критикував окремі російські ініціативи. Однак масові протести після президентських виборів 2020 року, які білоруська влада придушила силою, кардинально змінили ситуацію. Лукашенко опинився в міжнародній ізоляції, і єдиною опорою залишився Кремль.

Путін надав політичну, фінансову та силову підтримку. Після цього залежність Білорусі різко зросла: Лукашенко погодився на глибшу військову інтеграцію, конституційний референдум 2022 року скасував статус без’ядерної держави, а риторика стала повністю проросійською. 

Білорусь як плацдарм для агресії проти України

фото: Пул первого/telegram

Найдраматичнішим наслідком стало використання території Білорусі Росією для повномасштабного вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року. Під виглядом спільних навчань "Союзної рішучості" десятки тисяч російських військових і техніки розмістилися в Білорусі. Звідти російські війська пішли на Київ, Чернігів та інші напрямки північного фронту. Білоруська територія також використовувалася для ракетних і авіаційних ударів.

Пізніше Лукашенко дозволив розгортання російських військових об’єктів, тренувальних баз і логістики. З 2023 року з’явилася інформація про плани розміщення російської тактичної ядерної зброї на білоруській території (хоча офіційно це не підтверджено попри заяви сторін). Будуються нові військові бази росіян, зокрема під можливе розміщення ракетних комплексів типу "Орешник" чи "Іскандер". Білорусь фактично перетворилася на передовий плацдарм і тил для російської армії, втративши рештки нейтралітету. 

Формальна незалежність, фактична залежність

фото: gettyimages

Союзну державу досі не реалізовано в повному обсязі, бо немає єдиного президента, валюти чи повного злиття. Однак на практиці Білорусь втратила значну частину зовнішньополітичної суб’єктності. 

Економіка прив’язана до Росії, армія інтегрована в єдиний регіональний контингент, а рішення Лукашенка узгоджуються з Кремлем. Вже не кажучи про білоруську культуру, яка вимирає разом з білоруською мовою. 

Тож історія "Союзної держави" – це класичний приклад, як прагнення влади та економічних благ одного лідера призвело до поступової втрати незалежності цілої країни. Сьогодні Білорусь залишається формально суверенною, але фактично – частиною російського геополітичного проєкту, з усіма ризиками, які це несе як для білорусів, так і для регіону в цілому. А спроби Лукашенка загравати з Дональдом Трампом експерти пояснюють не бажанням білоруського самопроголошеного президента вести свою гру, а відчайдушним пошуком "страховки" для режиму. Хоча не виключено, що це може черговим елементом сценарію Кремля.

Читайте також: Трамп, Лукашенко і велика ілюзія "м’якої сили"