Путін відзначає ювілей в умовах політичного фіаско

Я пам'ятаю 70-річчя іншого господаря Кремля – Генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Брежнєва. Портрети на перших шпальтах газет, чергове нагородження ювіляра зіркою героя Радянського союзу. Таким було тоді відзначення тріумфу тодішньої системи. Це був 1976 рік. До вторгнення Радянського Союзу в Афганістан залишалося три роки…

Попри все, — попри страх перед Радянським Союзом, попри ненависть до системи, яку розділяли мільйони людей, не можна сказати, щоб хтось особисто ненавидів Брежнєва. Систему – так, до КГБ – так, до суспільного ладу – так, до комуністичних погроз – так. А особистість, попри те, що Брежнєв був причетний до окупації радянськими військами Чехословаччини, що в його часи цькували дисидентський рух і саджали людей по тюрмах, — не викликала такого внутрішнього опору.

Путін свої 70 років буде зустрічати в абсолютно іншій атмосфері, ніж зустрічав свій ювілей глава радянської держави. Є особиста ненависть до Путіна, яка навіть більша, ніж ненависть до Російської Федерації.

Очевидно, що Путін бажав зустрічати ювілей зовсім не так. Коли у лютому 2022 року він розпочав свою війну проти України, він, мабуть, збирався на своє 70-річчя бути головою "союзної держави" – Росії, України та Білорусі. Він вважав, що інші колишні радянські республіки побачать, як легко він розправився з Україною, самі проситимуть його прийняти їх до "союзної держави", побоюючись, що альтернативою буде війна.

Але не так сталося, як цього хотів російський президент. Своє 70-річчя він зустрічає в атмосфері воєнних поразок. Російським війська доводиться відступати на сході та півдні нашої країни, втрачаючи контроль над містами й селищами, які ще кілька днів дому Путін прилучив до РФ.

Путіну довелося піти на непопулярні заходи. Під тиском військових він оголосив мобілізацію резервістів, хоча ще кілька місяців тому обіцяв, що не робитиме цього.

Реальною проблемою Путіна стало й те, що він фактично вичерпав арсенал загроз, які могли б подіяти на українську державу і примусити її владу до капітуляції. Він змушений погрожувати Україні й світові ядерною війною.

І тут дилема. Припинення такої риторики означатиме визнання того, що у нього немає реальних важелів тиску і що доведеться змиритися з поразкою; або ризикнути та використати ядерну зброю на українській території. Це, поза сумнівами, змінить ситуацію у світі, спричинить загибель сотень тисяч людей і може стати початком Третьої світової війни. Таким чином Путін ризикує стати останнім лідером Росії, яка загине у ядерній війні разом з російським народом.

А кому потрібен такий подарунок на 70 років? Нікому.

Все це насправді – політичне фіаско. Кожен крок президента РФ є діагнозом його політичної слабкості.

Людина, яка перемагає у війні, ніколи не анексує територій, контроль над якими не взяла на себе її армія. Людина, яка перемагає у війні за допомогою ефективних професійних збройних сил, не йде на мобілізацію резервістів. Той, хто перемагає у війні, звичайно ж не погрожує ворогові ядерною зброєю.

Якщо ж говорити про особистість Путіна, то ще раз потрібно сказати те, що є історичним законом. Поява на чолі держави випадкової непрофесійної людини завжди спричиняє катастрофу для долі народу, який очолює ця людина. А, може, й зникнення цього народу та його держави. Так було, є і буде.

Джерело

Про автора: Віталій Портников, письменник, журналіст.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами України! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.