Він, як виявилося, настільки недорікуватий - невже й справді поступальна хвороба Паркінсона, чи просто вроджена тупість, що навіть не здатний прорахувати й врахувати сумний досвід своїх попередників, Сталіна й Хрущова.
Бо ж, як тільки ці двоє, кожен у свій час, спробували бавитися у ядерні ігри, тобто свідомо ставити людство на грань знищення, то начебто втручалася якась вища сила, і після цього вони при владі вже довго не протрималися. Сталін то взагалі, варто було йому лише заїкнутися про можливість використання ядерної бомби у корейській війні, як скоро уже конав на підлозі у власній сечі, вочевидь, іншого варіанту його усунення просто не існувало. Подейкують, роль “вищої сили” тоді зіграли його вірні соратники. Ну а Хрущов після спровокованої ним же так званої Карибської кризи, коли світ стояв на грані ядерної війни, також невдовзі позбувся влади, хоча потім ще трохи й повідчував себе пенсіонером союзного значення. І у цьому випадку так само без вірних соратників не обійшлося... У Путіна також вірних соратників не бракує, хоча спокійна старість йому навряд чи світить. Він вже й так воєнний злочинець, і вочевидь, живий, поки на троні.
Я далекий від віри у теорію всесвітньої змови чи якийсь там таємний план групи впливових людей або організацій проти порушників ядерного статус-кво - тут швидше за все просто діє головний закон карми. Тобто все, що ти випромінюєш у Всесвіт, повернеться до тебе бумерангом. Хочеться вірити, що плішивому диктатору залишилося чекати не так вже й довго, а рикошетом і Луці дістанеться.
А може, з нього й почне? Хоча вусатий, звісно, як завжди, понадіється пропетляти.
Спеціально для Еспресо.
Про автора: Олександр Вільчинський, письменник, журналіст. У 2016-2017 рр. був добровольцем і воював рядовим бійцем у складі 1-ї окремої штурмової роти ДУК ПС.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.