Чергову заяву борчиня за чистоту мови зробила у програмі "Рандеву з Яніною Соколовою".
Журналістка запитала в Ірини Фаріон про російськомовних бійців, зокрема із 3-ї штурмової бригади, які спілкуються російською. Соколова сказала, що їх несправедливо було б вважати прихильниками Росії. І тут, як кажуть, "Остапа понесло"
"У мене запитання до них: що вам, хлопці, заважає, коли ви такі моцні й дуже розумні, виконувати статтю 29 Закону про Збройні сили України? Ви, хлопці, знаєте, що таке дисципліна в армії? Якщо в армії немає дисципліни, то немає армії, це зброд. (…) Я не можу назвати їх українцями, якщо вони не говорять українською мовою. То нехай себе назвуть “рускімі”. Чому вони такі очманілі? Вони такі великі патріоти. Покажи свій патріотизм. Вивчи мову Тараса Григоровича Шевченка. (…) Виходить, що українці себе не поважають, бо вони навіть не здатні вивчити своєї мови. (…) Хочте цією мовою говорити — сіли на танк і поїхали до москви, будете мати там всі умови, щоб цією мовою говорити", — сказала Фаріон.
Провокативні та дискримінаційні заяви одразу були рознесені скрізь, де тільки можна. І що особливо вражає — частина палких прихильників Ірини Дмитрівни пішла задовбувати публічних військових.
Читайте також: Чому в публічному просторі з'явилися Фаріон та "нещасні таксисти"
У соцмережах рясно розносяться скріни спілкування фанатиків Фаріон, які з подібними наративами пішли з претензіями до відомого піхотинця "Хижака", 21-річного Руслана Зубарєва, чиї легендарні ближні бої отримали захоплення військових спеціалістів у нас, і серед Заходу.
Зубарєв достатньо жорстко, але цілком по ділу відповів порадникам, які очевидно не на фронті (хижак 1, хижак 2)
І тут же с*ач переріс в нову форму: "А що робити, якщо я спитав про мовні приколи аля Фаріон у відомого піхотинця, а він мене послав на три літери?"
Найголовніше слово в цьому питанні — "піхотинець". Піхотинець на самому краю фронту, і там точно не до подібних дискусій. Людина могла бути на нервах, на адреналіні, людина могла втратити близького побратима, тому може бути така реакція. З матюками. Мораль — не задрочувати з подальшими скрінами та обсмоктуванням в стилі, який зіпсутий цей піхотинець.
А що ж реально робити?
Кожен воїн є членом певної громади, представником певного ОТГ, частиною якоїсь спільноти. Піхотинці, танкісти, артилеристи та пепеошники — не живуть у вакуумі чи десь у вітрині стерильного музею. Отой самий піхотинець Хижак — мешканець Запоріжжя. Нині умовне тилове Запоріжжя — генератор потужної корупції й крінжатіни. Активістам з інтернету ні чим зайнятись на місці, коли 21-річний герой зайнятий ділом по утилізації біосміття з боліт?
Вже певний час у нашому суспільстві є серйозні дискусії, як боротися з "русским миром" ефективно. Найдієвіше — перевірити, чи є у вашій громаді якісь маркери пушкіністанського світу. Чи зняли усі пам’ятники "чекістам" і "освободітєлям", особливо, якщо вони розташовані десь на Буковині чи Закарпатті. Якою у вашому регіоні є ситуація з переходом до парафій ПЦУ? Чи усім заправляють агресивні жінки пенсійного віку, які плюються в труну героя, загиблого на фронті?
Донині величезний мій персональний шок, коли в краях, колисці УПА — на Рівненщині чи Волині — у низці районів суцільна РПЦ і скандали в стилі "а чого я буду твого сина відспівувати, я його туди не посилав".
Чи змінюєте ви свою вулицю Карла Лібкнехта на ім‘я відомого героя нинішніх часів або ж славного земляка минулих часів — генерала УНР, письменника, мецената, князя, козацького гетьмана? Чи нас "все устраює?". Я уже мовчу про декомунізовані назви міст. Буквально днями були бурхливі обговорення, чи варто перейменовувати миколаївський Первомайськ і Червоноград на Львівщині. І знайшлось дуже багато місцевих, які писали, що все це не на часі, і їм подобаються назви радянського періоду.
Ефективна українізація має початися з тилу. Бо всі воїни з фронту рано чи пізно повернуться додому. І саме тамтешні маркери визначатимуть, а що ж вони боронили? Якогось зшитого трупака Франкенштейна чи нову Україну.
Читайте також: Перекладати на плечі ветеранів проблеми майбутнього — інфантилізм
Заяви пані Фаріон і певна хайпанина у 3-й штурмовій від журналістки Яніни Соколової не є жодним зрушенням у питанні суспільного прогресу. Ніяк не допоможе масовій українізації й точно не додасть авторитету цих пань в "Азові".
Акцентування уваги на якомусь відсотку російськомовних саме в цій бригаді — це чиста маніпуляція. Бо з ідеологією, історичними зв’язками саме цього підрозділу все нормально. Саме тому відкрию секрет Полішинеля — в планах українського Генштабу саме цю бригаду взяти за еталон нової української армії. Де поруч із вишколом і бойовим досвідом за руку йде розвиток світогляду.
Чи могла знати про це Ірина Фаріон? Очевидно. Просто нагадування про своє існування їй важливіше.
Як ставитись до Ірини Фаріон після цього і попередніх зашкварів? Про це вичерпно сказав відомий журналіст-розслідувач Данило Мокрик, якого точно не запідозриш в упередженості.
"Для мене історія з Іриною Фаріон особисто закрилась у 2013 році, коли я знайшов в архіві підтвердження, що вона була членкинею КПРС, і що в рекомендаційному листі щодо прийняття її до КПРС була позитивна характеристика у зв’язку з тим, що вона сприяла вивченню іноземними студентами російської мови. Для мене на цьому заяви Фаріон про її радикальну спрямованість — воно мені не цікаво", — сказав Мокрик у проєкті "Розмова".
Тож мушу констатувати, що час інтерв’ю з Іриною Фаріон перезрів. І замість того, аби кпинити з піхотинців в окопах — скажіть їм просто дякую. І подумайте, а чи достатньо ми зробили в тил для того, аби військовий повернувся додому і почував себе в Україні, а не десь на руїнах Радянського Союзу. Тим, хто поки в тилу попиває капучино в бежевих пальтах, точно легше зрушити ці питання. А піхотинцям точно є чим займатися на самому передку в окопі з мишами.
Спеціально для Еспресо
Про авторку: Марина Данилюк-Ярмолаєва, журналістка
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.