Коли Україна відкриє експорт зброї?

Чому український ВПК зацікавлений в експорті зброї

За більш ніж три роки війни Україна пройшла шлях від країни з напівживою оборонною промисловістю до держави з потужним ОПК. За деякими даними, сьогодні ми маємо понад 800 підприємств, які забезпечують армію. Потенційно, за словами голови Мінстратегпрому Олександра Камишіна, українські компанії здатні виробити зброї на 20 млрд доларів. Деякі експерти оцінюють цей потенціал навіть у 35-40 мільярдів доларів. Але використовується він сьогодні далеко не сповна. За даними опитування, проведеного Асоціацією "Технологічні сили України" (ТСУ), яка об’єднує найбільших виробників безпілотників та іншої технологічної продукції, 38% компаній, залучених до оборонного замовлення, повідомили, що понад половину їхніх потужностей сьогодні простоюють. Лише третина респондентів заявила, що цехи повністю завантажені.

Причини? Вони під час війни очевидні – нестача коштів, недоступність для підприємств кредитних ресурсів. Той же Олександр Камишін підтверджує, що держава з означених 20 мільярдів може законтрактувати продукції лише на 6 млрд доларів. Якщо за словами міністра цифрової трансформації Михайла Федорова, у 2024 році Україна здатна була виготовити понад 2 млн FPV-дронів, президент Володимир Зеленськогий офіційно підтверджує, що законтрактовано поки лише 1 млн дронів. Понад 1,7 млн безпілотників та РЕБ не виготовили приватні українські виробники зброї в 2024-му через відсутність держконтрактів, ідеться в дослідженні ТСУ. 

дрон "Лелека-100", фото: gettyimages

Оскільки вирішення проблеми кредитування у воюючій країні не виглядає найближчим часом реальним, альтернативою, на думку багатьох фахівців, став би експорт Україною зброї. Схема зрозуміла: продаємо зброю - отримуємо прибуток та податки – вкладаємо в розширення виробництва. Приміром, за даними заступника голови NAUDI Сергія Висоцького,  Україна потенційно може отримувати до 2 мільярдів євро лише від податків з цього бізнесу. 

Але попри логічні аргументи на підтримку рішення про відкриття експорту озброєнь протягом цього часу українська влада не йшла на такий крок. Головним аргументом проти, окрім безпекових та логістичних проблем, були очевидні політичні ризики цього рішення: як західним урядам пояснювати своїм виборцям збройну допомогу Україні, якщо ми самі будемо продавати світові зброю. 

І от, схоже, крига скресла. Як стверджує Forbes, посилаючись на керівництво Мінекономіки, робота над цим йшла кілька місяців. “І президент, і пан Єрмак активно долучалися, намагалися розібратися,  вони в темі з вересня минулого року. Відповідно, вже є погодження від президента на відкриття експорту”,- пише видання. Джерела Еспресо.тв в РНБО та уряді підтверджують, що прийняття офіційного рішення на рівні Кабінету міністрів очікується вже за два-три тижні, до кінця травня чи на початку червня. Розглядається три варіанти того, як це працюватиме.

Що стало вирішальним для відкриття експорту зброї

“Маємо йти на цей крок, оскільки все більше стаємо заручниками ситуації, - пояснює співрозмовник Еспресо.тв в РНБО. – Підприємства ОПК країни, шукаючи шляхи нарощення виробництва, релокують свої підприємства або ж знаходять, скажімо так, “відкриті” ділянки експорту через партнерів. Відповідно, ми втрачаємо податки, втрачаємо технології, втрачаємо людей. Крім того, де-факто експорт з України відбувається, так би мовити, окремими кейсами, чи назвемо це гібридними методами. Тож альтернатива така: оптимальніше мати контрольований експорт замість неконтрольованого”.

В Консорціумі оборонної інформації підтверджують цю тезу. Військовий експерт, співзасновник Консорціуму Валентин Бадрак каже, що прихована релокація останнім часом є стійкою тенденцією для українських оборонних підприємств. “Релокація може бути відкритою чи прихованою, але суті це не змінює, підприємства, які могли б бути українськими, отримують іноземну прописку, від чого ми здебільшого не виграємо”.

Для прикладу, лише у сфері виробництва безпілотників як мінімум троє великих виробників відкрили свої виробництва в країнах Східної Європи: Skyeton - в Словаччині, Ukrspecsystems – у Польщі,  DeViRo - в Чехії. При цьому за межі України перенесено виробництво найсучасніших моделей БПЛА - PD-2, Leleka LR, "Булава". Підприємства мають намір постачати продукцію країнам НАТО, і це не може не радувати Україну, але, безумовно, країна точно не програла б від того, якби wі фірми мали українську прописку. 

ударний дрон "Булава", фото: militarnyi

У вже згаданому дослідженні ТСУ, представники 85% підприємств повідомили, що обмірковують переведення частини виробництва за межі України або вже здійснили це. "Що втримає вас від релокації за кордон?" – відповідаючи на це питання, 80% вказали саме на відкриття експорту. Далі йдуть інші важливі фактори: 72% – збільшення державного замовлення, 69% – укладання багаторічних контрактів.

Щодо прихованого експорту, який відбувається де-факто, Валентин Бадрак підтверджує тенденцію. “Деякі ділянки експорту озброєнь під час широкомасштабної війни справді залишалися “відкритими”. Приміром, відбувалися поставки запасних частин для індійських літаків Ан-32 українського виробництва. Так само можна сказати й про Туреччину - авіаційні двигуни для місцевих БАК постачалися українською компанією “Івченко-Прогрес”. Або ж, приміром, литовська компанія Granta Autonomy повідомила, що компоненти для своїх FPV-дронів купує в Україні”. 

Варіанти відкриття експорту озброєнь

За даними з різних джерел, сьогодні розглядаються три основні сценарії регулювання експорту оборонної продукції.

Індивідуальне погодження контрактів: кожен експортний контракт проходитиме окреме узгодження на державному рівні. Такий підхід уже частково застосовується, але планується його офіційне закріплення. 

Пропорційний експорт: виробникам дозволять експортувати до 50% від обсягу продукції, виготовленої за контрактами для Збройних Сил України. Частина доходу від експорту буде спрямована на закупівлю озброєння для ЗСУ. 

Нарешті, третій варіант: запровадження експортного мита. Передбачається встановлення 20-відсоткового мита на експорт оборонної продукції, кошти від якого надходитимуть до спеціального фонду для фінансування потреб армії.

Яке рішення зрештою обере влада? Нескладно передбачити, що перший варіант, який, по суті, передбачає точкове погодження, є найменш прозорим, але, очевидно, найбільш зручним для чиновників. Як зауважує керівник приватної компанії, не близької до владних коридорів, “владі зрозумілий такий підхід: чим менше буде умовного Пашинського (Сергій Пашинський, голова Національної асоціації підприємств оборонної промисловості (NAUDI), який вважається непідконтрольним чинній владі, – ред.) тим більше буде своїх, рідних фірм”. 

Експерти визнають, що формула “приходьте з контрактами, будемо вирішувати індивідуально” фактично працює й сьогодні. Компанія подає заявку в Державну службу експортного контролю (ДСЕК), але переважно отримує відмову з посиланням на те, що першочергово мають бути задоволені потреби української армії. Іншими словами, офіційно експорт зброї ніхто не забороняв, фактично  ж ця заборона діє з 24 лютого 2022 року і ринку експорту як такого немає. Тепер цю негласну заборону буде знято, і потенційні експортери подаватимуть заявку до тієї ж ДСЕК, а в разі сумнівів, які виникнуть у служби, як повідомляють поінформовані джерела, конкретну заявку розглядатиме Міжвідомча комісія з питань оборонно-промислового комплексу при Кабінеті Міністрів.

За дивним збігом обставин саме в цей час, коли з дня на день очікується рішення про відкриття експорту зброї, з’явилось повідомлення про арешт в Іспанії Олега Гладковського, голови цієї комісії в період з 2015 по 2019 рік. Нюанс лише в тому, що під час перезавантаження влади у 2019 році президент Зеленський ліквідував цю комісію як орган РНБО, натомість підпорядкувавши її як дорадчий орган Кабінету міністрів. Тож за першого варіанту відкриття збройного експорту цей експорт буде передано до сфери впливу винятково уряду. Перефразовуючи згаданого керівника підприємства, “Пашинського буде значно менше, ніж сьогодні”, а буде стільки “своїх”, скільки перетравлять апетити влади. 

Другий та третій варіанти в цій альтернативі, за всіма підходами, є значно прозорішими. Тут застороги більше стосуються не політики, а економіки. Зокрема, варіант “пропорційного експорту”, на думку експертів, може відсікти від ринку невеликі підприємства, оскільки їм буде непросто“потягнути значні платежі при незначних обсягах продукції. Варіант “митний”, коли фірмам належатиме сплачувати додаткове мито від експорту оборонки,  вирішальною мірою залежить від розміру мита. Зокрема, практики від оборонки висловлюють сумніви, що цифра 20% мита, яка називається, буде підйомною для більшості українських зброярів. Тож потрібна продумана підготовка при виборі кожного з цих варіантів, з точним пропрацюванням деталей. 

При цьому має бути врахована ще одна засторога, анонсована президентом Зеленським: експорт буде дозволено переважно до країн-партнерів, які підтримували Україну під час війни, зокрема членів коаліції "Рамштайн".

Валентин Бадрак, коментуючи Еспресо.ТВ вибір між трьома означеними варіантами,  також наголошує, що важливо “правильно реалізувати відкриття експорту”. На його думку, держава для цього, зокрема, може вдало використовувати два важелі: рівень оборонного замовлення для Сил оборони та контроль за ліцензіями на експорт, при цьому формально залишаючи за собою й третій важіль – у вигляді лобіювання підприємств ОПК для фінансування країнами ЄС у межах так званої данської моделі.

При цьому головним моментом державного управління експортом зброї, наголошує експерт, має стати спрямування ОПК, щоб українська продукція потрапляла на ринок через її західних партнерів – наприклад, у складі західної зброї або у вигляді нових спільних продуктів. А вже після припинення війни експорт може набути значних масштабів та приносити Україні 4-5 млрд доларів щорічно. 

морський безпілотник MAGURA V7, фото: gettyimages

Що зможе експортувати Україна у сфері ВПК

Маємо вже чимало збройових досягнень, де Україна випереджає західні зразки. Йдеться, зокрема, про деякі типи безпілотних систем, засоби РЕБ та деякі інші системи.

Так, Альянс “Нова енергія України”, один із потужних приватних розробників дронів та РЕБ, разом із німецькою компанією Diehl Defense вже забезпечує системами захисту ЗРК IRIS-T та нові САУ RCH 155 виробництва KNDS сучасними засобами РЕБ. Інший переконливий приклад - дві українські компанії обрані американським замовником (Defense Innovation Unit) для створення прототипів безпілотників для Армії США в рамках проєкту ARTEMIS.

Компактну крилату ракету далекобійного ураження “Пекло” вже розглядають як один із варіантів озброєння, що може випускатися у Великій Британії.

Військово-політичний оглядач Олександр Коваленко наводить ще один приклад: “Скажімо, такий улюблений нами всіма у перші місяці війни протитанковий ракетний комплекс “Стугна-П”, що спалював колони російської бронетехніки, зараз не зустріти. Куди зникла “Стугна-П”? Її функціонал частково замінили FPV-дрони, і потреба в “Стугні” менша, ніж два роки тому, а виробничі лінії працюють, але не на повну потужність. У свою чергу в цьому ПТРК зацікавлені покупці на Близькому Сході, але продавати їм ми не можемо”.

ПТРК "Стугна-П", фото: wikipedia

При наявності унікальних розробок в ОПК Україна може взяти західний ринок не тільки унікальними розробками,  а й двома перевагами – швидкістю реалізації складних проєктів та ціною. 

Якщо говорити про першу перевагу, безпрецедентним тестуванням українського ОПК стало запровадження Данією нової моделі співпраці - через фінансування у 2024 році виробництва для українського війська 18 самохідних гаубиць “Богдана”. Їх  передали в ЗСУ вже через два місяці. Як відзначають в Консорціумі оборонної інформації, відбулася справді унікальна подія, бо йдеться про майже невідоме приватне підприємство – де-факто воно перевершило за темпами  виробництва французький Nexter (випускає 6-8 одиниць САУ Caesar на місяць). Є заяви, що нині приватний виробник САУ “Богдана” досяг темпу близько 20 одиниць на місяць.

 Коли ж говорити про ціну, головним показником є те, що українська “Богдана” коштує приблизно 2,5 млн доларів, тоді як французька гаубиця Caesar – понад 4 млн доларів. За розрахунками ж аналітичного центру Breugel, САУ Caesar коштуєу 6 млн євро, а найвищий показник вартості самохідної артилерії надав німецьким САУ PzH 2000 та RCH 155, де оціночні цифри - відповідно 17 млн євро та 11,08 млн євро.

Схожа історія і з артилерійськими боєприпасами. За час широкомасштабної війни снаряди до гаубиць подорожчали з 800 до 8000 доларів на початку 2024 року, тим часом  український ОПК здатен виготовити такий боєприпас за 1,8 тис. доларів. 

На експорт може йти не лише українська зброя. Війна для України стала каталізатором розвитку нових рішень, які не лише змінюють хід бойових дій, а й формують основу для майбутнього технологічного прориву.  Тож ми маємо реальний шанс стати глобальним центром інновацій, які будуть цікаві нашим партнерам в українському, але експортному варіанті. Це можуть бeти і рішення у сфері кіберзахисту, де Україна досягла нового рівня, в інтеграції дронів у бойові дії, у створенні системи донаведення на основі штучного інтелекту та комп’ютерного зору чи інтеграції даних із супутників, дронів та наземних розвідників для коригування бойових дій. Аналогічно  Україна першою у світі створила окремий рід військ у складі ЗСУ – Сили безпілотних систем, які обʼєднують повітряні, морські та наземні роботизовані комплекси. Або ж взяти Avengers —  систему штучного інтелекту, розроблену Центром інновацій Міністерства оборони України. Вона активно використовується Збройними Силами України для автоматичного виявлення та ідентифікації ворожої техніки. За даними Міноборони, платформа щотижня допомагає виявляти до 12 000 цілей, аналізуючи відео з дронів та стаціонарних камер. Це значно підвищує ефективність прийняття рішень на полі бою та зменшує ризик помилок через утому операторів.

Нові шляхи та форми співпраці для експорту зброї

У британському парламенті у квітні цього року заговорили про виробництво української зброї в країні – в межах спільного хабу ОПК. І це вже історія не лише про посилення ЗСУ - це й про обмін технологіями, бо частина зброї вироблятиметься для британського війська. 

Іспанський виробник спецтехніки Tecnove виготовлятиме для європейського ринку бронеавтомобілі української компанії НВО “Практика” - в рамках створеного об’єднання Human & Safe Systems, яке здійснюватиме ліцензійне виробництво українських бронемашин на потужностях іспанського виробника та просуватиме на ринках (йдеться про тактичні автомобілі "Джура", а також бронеавтомобілі "Козак" неназваної модифікації). “Це як раз і є  правильна формула - коли українська продукція потраплятиме на ринок через партнерів”, - наголошує Валентин Бадрак.

Окрім спільного експорту з використанням українських ліцензій, потужні перспективи мають спільні розробки. Саме таким шляхом пішов свого часу Ізраїль - в рамках угоди з США, наприклад, спільно розробив передову систему ПРО Arrow-3 – тепер Німеччина купує її за 4 млрд євро (а це половина усього річного експорту зброї цієї країни). 

Турецька компанія Baykar, яка постачає безпілотники майже чотирьом десяткам країн, будує завод з виробництва БАК в Україні. Влітку 2025 року підприємство може бути відкрите - там працюватимуть близько 500 людей, і після забезпечення власних потреб завод може постачати на світовий ринок продукцію з українськими компонентами.

фото: gettyimages

Значний потенціал може мати співпраця із KNDS – це вікно до стратегічної можливості інтеграції у європейський ОПК, з участю у розробках та виробництві нових колісних ББМ перспективного танка MCGS. До того ж, тут є потенціал спільних розробок роботизованих систем – KNDS Deutchland має частку в 21% акцій естонського виробника наземних роботизованих систем Milrem Robotics, а KNDS France володіє компанією-виробником роботизованих систем Nexter Robotics.

Нарешті, незаперечним козирем України є те, що США та Європа зацікавлені в українських технологіях, оскільки вони протестовані у війні з РФ. Як наголошують у Консорціумі оборонної інформації, випробування зброї на війні та оперативне удосконалення з використанням новітніх технологій Заходу та України може стати новою візитівкою України на світовому ринку озброєнь. Йдеться про розвиток навіть не західних, а спільних надсучасних технологій, які пройшли випробування війною.