На першу зустріч він прийшов із квітами: Софія Черепанова про довге очікування та зустріч брата із російського полону 

З дня повернення Артема додому минуло лише три тижні. Чоловік поки проходить реабілітацію. Його історію боротьби та водночас свою історію очікування розповідає кореспондентці Еспресо Катерині Галко Софія Черепанова - двоюрідна сестра Артема.

Наша перша розмова тривала півтори години

"Спочатку був дзвінок від представника Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими. Стандартна процедура: в мене запитали, хто я, чи дійсно я є сестрою такого-то полоненого. Повідомили мені гарну новину, що наш Артем вдома і щоб ми чекали на дзвінок від нього особисто", - так про першу звістку розповідає Софія. Зізнається: їй і досі не віриться. "Зараз в голові прокручую це все і в мене досі йдуть мурахи по тілу. Вже минуло два тижні, як він вдома. Малого поміняли 23 травня, але досі усвідомлення 100% не прийшло". 

Те саме повідомлення про звільнення

Першою, кому Артем подзвонив з української землі стала Софія. "Перше, що він сказав, сказав "дякую". Сказав, що вони там відчували оцю енергетику боротьби та нескореності". Софія розповідає, що перша розмова з Артемом, попри поганий звʼязок та пізню годину, тривала півтори години: "він не хотів зі мною ні на хвилинку розлучатись". 

Довгі телефонні розмови й досі залишаються для Артема та Софії важливим елементом комунікації. "Він поки що в ребцентрі, не був ще саме вдома-вдома, ми не бачимося тоді, коли нам хочеться. Але спілкуємось телефоном 24 на 7: повідомлення, аудіо, кружечки, відео. Говоримо багато, дуже-дуже багато говоримо". 

Артем із двоюрідною сестрою Софією під час складання присяги

Першим запитанням, яке задав Артем, стало: чи не дісталося родичам на окупованих територіях за його проукраїнську позицію. "Це є таким оголеним дротом, якщо можна так сказати, як інструмент впливу на наших хлопців та дівчат полонених", - пояснює Софія. 

Та окрім гарних новин, доводиться сповіщати й про погані. Софія розповіла Артему про загибель ще одного брата у 2022-му році та про смерть дідуся, попрощатися з яким не вдалося, оскільки він залишився на Луганщині. "І ще третім запитанням, яке мені особисто дуже боліло всі ці три роки… Я знала, що я буду відповідати на це питання, але я дуже боялась, що він мені його задасть. І, звісно, він його задав. Це стосовно його колишньої дівчини, яка, на жаль, його не дочекалась", - зі сльозами на очах розповідає Софія, - я не засуджую, вона молода, красива дівчина. Але він мій брат. І мені б дуже хотілося, щоб він отримав позитивну відповідь на це запитання". 

Мій молодший брат після 3 років катувань прийшов до мене із квітами 

Зустрітись наживо Софії та Артему вдалося за тиждень після обміну. Жінка зізнається, цей момент стане найціннішим спогадом на усе життя. 

"Мій молодший брат після трьох років полону, після трьох років катувань, прийшов на першу зустріч з квітами", - ділиться з нами Софія, - це найцінніші квіти в моєму житті, однозначно. Я не знаю, де він взяв гроші, зайняв там, можливо, у побратимів. Але, чесно, я й знати не хочу. Коли я побачила його з квітами, що він йде до мене на зустріч, я зрозуміла, що Росія його не зламала". 

Квіти, що їх Софії подарував Артем на першій зустрічі після обміну 

"Я біжу до нього, бачу ці квіти, розумію, що, звісно, ці квіти для мене. І повисла йому на шию, плачу, кричу", - Софія пригадує перші хвилин зустрічі, - Боже, кажу, братику, як я тебе чекала, як я тобі вдячна, дякую за все! Що ти там не зламався". Вона добре памʼятає і відповідь Артема: "Ну тихо, тихо, заспокойся. Не плач, все добре. Все добре, я вже тут". До думки, що брат вже вдома, Софія ще довго буде звикати. 

"Як наче броня, яку я на себе вдягла, і йшла в ній ці три роки боротьби, спала. І, мабуть, мені теж разом з братом доведеться проходити психологічну реабілітацію", - посміхається Софія. 

Можливості людського організму нам невідомі 

За усі три роки полону, першу й останню звістку від Артема Софія отримала 22-го травня 2022 року. Тоді Артем, після виходу з Азовсталі, зателефонував їй з Оленівки. 

Усі наступні дні, місяці та роки утримання Артем провів у невідомості. Він не міг телефонувати рідним чи принаймні отримувати листи. Однак Софія продовжувала боротися з невідомістю і шукала будь-які звістки про Артема. "Інформація, яку я отримувала про Артема, це було 5 разів за ці 3 роки від звільнених з полону, які десь його бачили. А крайня інформація на січень 25 року була від звільненого з полону, який просто його чув", розповідає Софія, - сказав, що Артема не бачив, але чув, тому що поверхи там розподілені по прізвищах. І прізвище Ткаченко, і прізвище на "С" вони були поруч". 

Скріншот з відео, опублікованого росіянами, під час утримання Артема в полоні

Артему змінили 4 місця утримання, одне з яких - Таганрог, вважається найжорсткішим у Росії. Для контексту: саме під час етапування з Таганрога загинула українська журналістка Вікторія Рощина. 

"В Таганрозі, коли ти вигружаєшся з КамАЗа, ти до землі не долітаєш. Тобто ти сплигуєш з кузова і потрапляєш на черевики вертухаїв російських", - ділиться спогадами брата Софія.

Вона також додає, що це єдине, чим поділився Артем стосовно умов утримання в російському полоні. "Він сказав, що можливості людського організму нам невідомі. Це єдине, про що він мені сказав. Але мені цього достатньо. Я розумію, що там відбувалося. І я ніколи не буду лізти йому в душу". Жінка каже, що готова буде вислухати та допомогти, як тільки брат захоче повернутися до цієї теми. 

Ми одна одну розуміли, ми просто були разом 

Боротьба Софії ж досі триває. У 2022-му жінка долучилася до ГО "Жінки зі сталі". Каже, що саме коло однодумиць надавало їй сил: 

"Ми всі там були об'єднані одним болем, ми одна одну розуміли, не засуджували за сльози, за надмірні емоції, за якісь там, можливо, помилки. Ми просто були разом". 

Софія Черепанова на мирній акції на підтримку військовополонених 

Тепер Софія працює заступницею голови Всеукраїнської профспілки захисників України. Надалі по життю жінка планує займатися правозахисною діяльністю. "Ось це спасибі від військового або мами зниклого безвісти за якусь таку дрібничку - воно надає сили рухатись далі. І якщо можеш врятувати одну людину - ти можеш врятувати весь світ". 

А попереду, каже Софія, усе буде добре. 

"Зараз будемо тільки жити, тільки вперед, тільки щастя, любов, легкість, бо Артем на це заслуговує".