Ракетне переосмислення: скільки "великих" ракет потрібно Україні для перемоги

Російська війна на знищення України вчить кожного дня. Вчать також і паралельні війни, як-от короткий авіаційно-ракетний конфлікт Пакистану та Індії, а також нова війна Ізраїлю проти Ірану з застосуванням величезної кількості бойової авіації. Ізраїль доволі впевнено виступив проти дуже потужної країни, що в 77 разів більше його самого, має набагато більші ресурси та дуже підготовлену армію з майже сучасним озброєнням. 

Чому роль ракет не зменшилась, а зросла

Згадані війни дуже різні, але в них, незважаючи на епоху дронів, головну роль відіграють передусім ракети. Акцентуємо увагу саме на ударних керованих ракетах як засобі високоточного ураження та констатуємо факт: роль цього озброєння майже не змінилася, а можливо, навіть зросла. Хіба що в умовах війн високої інтенсивності перед країнами та військовими блоками постало питання кількості ракет і створення великої маси ударних ракет меншими зусиллями – відповідно, з меншими циклами виробництва та більш дешевими. Бо саме наша війна відрізняється від усіх інших тривалістю та випробуванням усієї нації на виснаження. 

Якщо брати ударні ракети, то в широкомасштабну війну у 2022 році Україна ввійшла практично без ракет. Хіба що мала певну кількість старих радянських ракетних комплексів “Точка”, які поступово відновлювала на одному з ракетних заводів та почала модернізовувати до рівня “Точка-У”. Але збільшення дальності старих радянських ракет до приблизно 120 км не вирішувало навіть тактичних завдань на фронті, бо для знищення противника на етапах підготовки до розгортання, ураження командних пунктів та логістичних центрів потрібна дальність ураження 200–300 км із гарантованою точністю. Ракета хоча й мала осколково-фугасну бойову частину масою 482 кг, точність ураження кульгала на обидві ноги та аж ніяк не відповідала необхідному рівню.

"Точка-У" на військовому параді до Дня Незалежності в Києві, 2008 рік, фото: wikipedia

Також у межах контракту Міноборони створювалися нові протикорабельні ракети РК-360МЦ ракетного комплексу “Нептун” - їх на момент початку війни було катастрофічно мало, хоча саме їх використання дало можливість провести блискучу військову операцію зі знищення флагмана російського ЧФ - ракетного крейсера “Москва”. 

Бойові дії тривали, і “ракетне питання” в російсько-українській війні набуло символічної контраверсійності. Перебіг подій війни ретельно аналізувався Пекіном, і восени 2023 року китайці були дещо збентежені майже нульовими результатами для РФ війни надзвичайно високої інтенсивності в Україні. Зокрема, результатами використання ракет: фахівці Піднебесної не могли збагнути, як очевидна ракетна перевага РФ ніяк не вплинула на хід війни та не забезпечили Москві не те що перемогу, а й просування на полі бою. Дійшло до того, що китайські військові експерти дали в січні 2024 року вкрай низьку оцінку гіперзвуковим ракетам “Кинжал” – одному з п'яти видів “чудо-зброї”, які диктатор Путін з помпою презентував у 2018 році, стверджуючи, що вони "не мають аналогів" та здатні подолати навіть перспективні системи ПРО. “З'являється дедалі більше доказів того, що заяви США та України з цього питання відповідають дійсності”, – констатувалося у статті шанхайського військового журналу Ordnance Industry Science and Technology, публікації якого схвалюються на рівні Компартії та Національно-визвольної армії КНР. Попри декларації Кремля, ці ракети неспроможні суттєво змінити ситуацію на полі бою, йшлося у статті видання.

Не зважаючи на стримані оцінки,  майже всі країни світу, і насамперед сам Китай, продовжили стрімке нарощування ракетних спроможностей. Україна, зрозуміло, також не стала винятком. Новий етап російсько-української війни від травня 2022 року характеризувався гострою необхідністю підготувати перенесення війни на територію противника. При цьому саме ракетам під силу виконати ті завдання, які поки що не можуть реалізувати безпілотні авіаційні комплекси, зокрема через набагато меншу бойову частину дронів у порівнянні з ракетами та їхню більшу вразливість. Необхідність прискорення масштабування вітчизняних ракет стимулювалася ще й відмовою партнерів дозволити високоточні ураження військових цілей на оперативну глибину на території Росії. Тож, маючи крилаті й балістичні ракети українського виробництва,  Збройні Сили отримали б можливість здійснення дзеркальних ударів по території країни-противника, не чекаючи зеленого світла, щоб бити західним озброєнням углиб території РФ.

Від невизначеності до “Москви” у фокусі: траєкторія українських ракет

Аби краще зрозуміти контекст “ракетного питання” в Україні, варто пригадати, що восени 2021 року з’явилася нова ракетна програма, що мала зафіксувати наявність значних змін у сприйнятті  владою необхідності створювати зброю захисту й стримування. Однак Україна застигла на роздоріжжі — була запланована велика робота, але реально вона й не розпочиналася. Напередодні Дня Незалежності в 2021 році РНБО затвердила рішення, згідно з яким до 2031 року Україна витратить на ракетне озброєння понад 200 млрд грн. Однак навіть на початку 2022 року було невідомо, як саме уряд формував зміст цієї програми.

Факт феєричного та безумовно історичного ураження у квітні 2022 року “Нептуном” флагмана Чорноморського флоту РФ мав приголомшливі наслідки. Він підтвердив високі спроможності вітчизняної армії та ОПК, відновив віру у вітчизняне ракетобудування та створив ефект безпрецедентного психологічного удару, навіть дещо змінюючи уявлення противника про цю війну. Нарешті це стало надзвичайно важливим “ракетним маркером” на майбутнє – підтвердження вагомості ракетного щита-меча стримування агресії. Можна сказати, що це створило передумови для оновлення “ракетної перспективи”.

 Вже наприкінці травня 2022 року з’являється нова програма - з оновленими фінансовими показниками та орієнтирами. Враховуючи, що програма має статус таємного документу, розповідати про неї під час війни немає можливості. Але зафіксувати результати таки можливо, бо вони публічно обговорювалися, в тому числі першими особами в державі. Звісно, без деталізації.        

Як летів “Нептун”: траєкторія української крилатої ракети “земля - земля”

Розвиток подій з цією ракетою став наочною ілюстрацією послідовності в просуванні до результату. Хоча ДержККБ “Луч” продемонструвало тестовий пуск майбутньої протикорабельної ракети ще навесні 2013 року, повернення до проєкту відбулося лише в лютому 2016 року – програма була затверджена РНБОУ. У 2020 році протикорабельний ракетний комплекс був прийнятий на озброєння, а ще через рік розробник “Нептуна” Олег Коростельов, генеральний конструктор - генеральний директор ДержККБ “Луч” став Героєм України. Нова ракета призначалася для знищення кораблів водотоннажністю до 5000 тонн і мала бойову частину масою 150 кг. Дальність її застосування визначалося у 280 км; з дозвуковою швидкістю близько 900 км/год ракета РК-360МЦ здійснювала політ на надмалих висотах, буквально кілька метрів над рівнем моря, та маневрувала під час польоту. Незважаючи на успіх і той факт, що командувач ВМСУ Олексій Неїжпапа дуже хотів замовити три дивізіони нових берегових ракетних комплексів, Міноборони визначилося лише з одним. Тож командувач лише позначив плани сформувати три дивізіони “Нептунів” до 2025 року.    

Ракета Р-360 комплексу "Нептун", фото: president.gov.ua

Із широкомасштабною війною та після ураження крейсеру “Москва” ставлення до ракет в української влади, як бачимо, кардинально змінилося. Відповідно до медійних повідомлень, десь із серпня 2023 року почалися перші застосування модифікованої ракети на базі РК-360МЦ для ураження наземних цілей. 

Неофіційні оглядачі припускали, що ця модифікація використовує ті самі пускові установки як і протикорабельний варіант, але дальність польоту до цілі зросла до 400 км, а маса бойової частини була збільшена зі 150 кг до 350 кг. Використовувалася комбінована система наведення з супутниковою навігацією та розпізнаванням цілі через інфрачервону камеру на термінальній ділянці траєкторії. 

З 24 березня 2024 року, коли результативний удар ракетою «Нептун» забезпечив виведення з ладу великого десантного корабля “Константин Ольшанский”, фахівці почали говорити про “абсолютно нові можливості” крилатої ракети Р-360 “Нептун”. 

Про досягнення успіху наполегливою командою ДержККБ “Луч” свідчила й заява президента Зеленського 10 квітня 2024 року - після наради щодо ракетної програми країни він повідомив про старт “серійного виробництва” та “нові зразки ракет”.

Крилата ракета "Нептун" на Військовому ярмарку "Зброя та безпека" в Києві, 2021 рік, фото: VoidWanderer

Подія дозволила припустити, що йдеться про два типи дозвукових крилатих ракет розробки КБ «Луч» - удосконалену протикорабельну та крилату ракету “земля - земля”, обидві напевно зі збільшеною дальністю ураження. Але найважливішим у нараді виявився акцент щодо обговорення ракетної програми з міністром оборони та головнокомандувачем ЗСУ, представниками Мінстратегпрому, керівниками відповідних підприємств. Тобто йдеться про формування ключових принципів військово-технічної політики держави, зокрема в розбудові ракет. 

Уже 6 серпня 2024 року президент Зеленський за результатами проведеної чергової Ставки верховного головнокомандувача повідомив, що  Україна збільшить фінансування ракетної програми для нарощення випуску ракет українського виробництва. Враховуючи, що двома тижнями раніше глава держави заявив про наближення до застосування вітчизняних ракет та повідомив про “гарну динаміку” ракетної програми, фахівці припустили розвиток модифікованих крилатих ракет для ударів по наземних цілях та помітили дуже очевидний натяк на розвиток саме програми балістичної ракети. На тлі цього варто пригадати, що Генштаб ЗСУ офіційно підтвердив ураження крилатими ракетами нафтового терміналу в Краснодарському краї 31 травня 2024 року та завдання ударів по аеродрому “Саки”  й ураження батареї С-400 в Криму. У 2024 році ці крилаті ракети уражали склади боєприпасів як на тимчасово окупованій території, так і в Росії.

Але також цілком очевидно, що вже запущену в серію крилату ракету потрібно було удосконалювати. Коли в березні вже 2025 року президент Зеленський повідомив про збільшення дальності “наземного Нептуна” до 1000 кілометрів, це вже була щонайменше четверта модифікація.

“Довгий Нептун” - так уже називали ракету - пройшов випробування й успішне бойове застосування з точними влучаннями. За багатьма ознаками саме четверта модифікація ракети стала серійною.

Куди доб’є “Сапсан”: розвиток української балістичої ракети

Історія української балістичної ракети де-факто стала проєктом відновлення ракетобудівних спроможностей держави. 

Хоча ракетний комплекс демонстрували ще на параді до Дня Незалежності у 2021 році, він так і залишався проєктом. І саме широкомасштабне вторгнення РФ надало нового вітру у вітрила проєкту ОТРК “Сапсан”.

У липні 2024 року балістична ракета, як стверджують фахівці ракетної справи, під час випробувань продемонструвала потужний результат. Глава держави сказав про те, що “ракетна програма має гарну динаміку”. 

Напевно, до серії ще була значна відстань, але від Михайла Подоляка, радника керівника Офісу президента, суспільство дізналося про те, що нова українська балістична ракета має дальність 600-700 км. 

Ракетний комплекс "Сапсан", фото: chas.news

Та й сам Володимир Зеленський 27 серпня 2024 року оголосив про перше успішне випробування вітчизняної балістичної ракети.

Балістичні ракети власного виробництва вкрай потрібні Силам оборони, бо небезпідставно вважаються більш потужною зброєю, ніж крилаті аналоги. Небезпечною для противника ракету робить передусім балістична траєкторія та велика швидкість: під час липневого випробування вітчизняна балістична ракета досягла швидкості 5,2 Маха.

В РФ прискіпливо стежили за розвитком проєкту, і примітною стала публікація 4 жовтня 2024 року в російському виданні “Настоящее время”. У РФ раптом визнали наступне: “У Росії комплексів типу Patriot, здатних збивати балістичні ракети, практично немає. Це комплекси з системи оборони Москви, і, можливо, російський новий комплекс С-500, який зараз перебуває на стадії випробувань. Тобто зі створенням української балістичної ракети Росія перетворюється на голого короля”. 

ракетний комплекс "Сапсан", фото: скрін з відео

Тому, коли в середині травня 2025 року відбулося успішне випробування балістичної ракети для ЗСУ, у РФ ця подія спричинила бурхливу реакцію. Випробування було бойовим, бо на відстані майже 300 км українська балістична ракета вразила військовий об’єкт противника. Очевидно, ракета запускається в серію - перешкод для цього відтепер немає. Ця ракета - потужна зброя з боєголовкою у 480 кг. Для порівняння: нова американська балістична ракета для РСЗВ HIMARS має бойову частину лише 91 кг. Можна не сподіватися - Україна йде шляхом ракетного нарощування оборонного потенціалу. 

Великі та міні крилаті ракети: як ракетна програма розвиватиметься далі 

Зрозуміло, ракети – це не тільки балістичні й крилаті, з потужною бойовою частиною. До ракетних спроможностей слід, без сумніву,  віднести й компактні, або міні, крилаті ракети, як то "Паляниця", "Пекло" чи "Барс". Для прикладу,  європейський MBDA показав у червні 2025 року свою нову ракетну розробку - One-Way Effector, яка може вироблятися масово та відповісти на виклики війни високої інтенсивності. Компанія готова виробляти 1000 таких засобів далекобійного ураження на місяць, але це не крилата ракета, а реактивний дрон типу Shahed. Або “ракета-дрон” з дальністю польоту 500 км та швидкістю близько 400 км/год, при цьому бойова частина в ударного засобу тримається в межах 40 кг.

Враховуючи всі фактори, для впливу на перебіг подій на війні Україні потрібно мати щонайменше кілька сотень “великих” ракет на місяць, хай там кілька десятків із них будуть балістичними. Тоді комбіновані атаки з використанням безпілотників та “ракет-дронів” стануть на порядок більш результативними.

Як досягти такого результату? Очевидно, є кілька шляхів, деякі з них Україна почала опановувати. 

Так, у цьому червні Україна почне виробляти ракети за кордоном (ще також дрони та артилерію) – це історія про прискорення масштабування. Для цього в межах програми Build with Ukraine відкриватимуться нові виробничі лінії за кордоном в інтересах Сил оборони. Можна вважати вагомим досягненням той факт, що український ОПК також даватиме технології, а виробництва зброї передбачені як для ЗСУ, так і армії країн Європи. 

У цьому контексті цілком справедливим буде зауваження, що домовленість країн Північноатлантичного альянсу збільшити витрати на оборону до 5% ВВП значною мірою передбачає й нарощування оборонного потенціалу України. 

Крига скресла, оскільки в ЄС та європейській частині НАТО нарешті з’явилось усвідомлення того, що підтримка стійкості України напряму пов’язана з власною безпекою континенту. Звісно, президент Трамп розраховує на закупівлю зброї в США, що також важливо, якщо брати дефіцитну номенклатуру у вигляді протиракет до систем ПРО Patriot, балістичних ракет PrSM до РСЗВ HIMARS та крилатих ракет до F-16. Але не тільки, бо спільні виробництва в Європі – це ще й шлях позбутися критичної залежності від США. 

Зенітно-ракетний комплекс Patriot, фото: gettyimages

Здається, Німеччина тут тримає лідерство, бо першою заявила про намір профінансувати закупівлю українських ракет-дронів "Барс", ударних безпілотників "Лютий" і дронів-перехоплювачів "Фламінго" на 400 млн євро. І напевно це лише початок. Німеччина також планує виділити фінансування Україні на розробку та серійне виробництво крилатих ракет дальністю до 2500 кілометрів, і це вже надто серйозно, щоб інші країни Європи не помітили.

Динаміка Німеччини є особливо обнадійливою, оскільки навіть Франція, найбільш рішуча країна в намірі відірватися від американської пуповини в ракетних озброєннях, демонструє волаючу повільність. У листопаді 2024 року Париж зажадав власної балістичної ракети на 1000 км, щоб дістала до Москви. Через пів року, у рамках виставки "Ле Бурже - 2025" французька ракетобудівна компанія представила своє бачення конструкції балістичної ракети, яка матиме ураження на відстань 2000 кілометрів, однак були представлені тільки макети витягнутої одноступеневої ракети з відокремлюваною головною частиною, яка матиме розвинуті аеродинамічні поверхні для маневрування на термінальній ділянці польоту. 

Нова ракетна розробка Франції - One-Way Effector, MBDA, фото: mbda-systems.com

 А французький MBDA показав лише модель пускової установки наземного комплексу під крилаті ракети середньої дальності LCM. Виявилось, що цей ракетний комплекс має вийти на випробування не раніше 2028 року. Чи чекатиме міжнародний злочинець Путін та його кривава команда в Кремлі до 2028 року?!

Ще одним із найважливіших напрямків розвитку вітчизняної ракетної техніки має стати локалізація виробництва західних ракетних систем та кооперація в організації масштабування відомих ефективних систем ракетного озброєння. Цей напрям діяльності Міноборони вже розбудовує – він має дозволити отримувати сучасні західні технології та відчутно модернізувати виробничі потужності шляхом опанування виробництв новітньої військової техніки.

Отже, підсумовуючи сказане, для України логічним буде просування паралельно кількома шляхами: самостійним доведенням та удосконаленням власних ракет, спільними розробками з європейськими партнерами та допомогою американців, які свого часу доклали зусиль для втрати Україною деяких ракетних компетенцій. Тому, серед іншого, за адвокації країн ЄС і НАТО мають бути забезпечені передумови для результативного військово-технічного співробітництва. Не в останню чергу тут ідеться, зокрема,  про використання досвіду американської школи – від компаній Northrop Grumman та Raytheon Technologies, які ще у 2024 році розгорнули розробку проєктів нової балістичної ракети PrSM Increment 4 з дальністю польоту понад 1000 км.

Загалом, перефразовуючи Наполеона, можна стверджувати, що в ХХІ столітті вже не “великі батальйони завжди праві”, а саме великі ракети. І Україна тут на правильному шляху, маємо впевнено йти далі,  не звертаючи на манівці. 

Матеріал підготовлено у співпраці з Консорціумом оборонної інформації (CDI), проєктом, який об’єднав українські аналітичні та дослідницькі організації та спрямований на посилення інформаційної підтримки й аналітичного забезпечення у сфері національної безпеки, оборони й геополітики.