Усю родину стратили радянські окупанти, а він постригся у ченці: 18 листопада минає 35 років від інтронізації патріарха Мстислава

У огляді Еспресо розповість про життя Степана Скрипника та за яких трагічних обставин вирішив стати священиком.

Військова юність майбутнього патріарха 

Народився Степан Скрипник 10 квітня 1898 року у Полтаві. Походив зі знатної родини. Батько був з козацького роду, а мати – рідною сестрою Голови Директорії УНР Симона Петлюри. Навчався у Першій полтавській класичній гімназії, далі в офіцерській школі в Оренбурзі. Служив у російській імператорській армії.

У березні 1918 року добровольцем пішов до полку ім. Костя Гордієнка Окремої Запорізької дивізії Армії УНР. Воював проти червоних. Через два роки почав служити у 3-й Залізній дивізії Армії УНР. За бойові заслуги одержав старшинське звання хорунжого. Був особистим ад'ютантом Головного Отамана УНР Симона Петлюри.

Як згодом пригадував в одному з інтерв'ю, дядько Симон Петлюра був для молодого Степана прикладом для наслідування. "Я був пуцвірком. Влітку він приїхав із Кубані і був два тижні, навчив мене одного вірша – "Пани, пани…". А то було якраз на Різдво, і він хотів, щоб я той вірш декламував. Від цього пішло дуже багато… Мама була вдоволена, обняла мене, розчулилася, тато зрадів, але мама каже, я боюся, що цей Сенька зробить із тебе соціаліста", – цитує Український інститут національної пам'яті спогади Скрипника.

У міжвоєнний період Степан Скрипник працював у різних кооперативних установах Галичини та Волині, належав до провідних членів Українського об’єднання. 

Восени 1922-го польська поліція заарештувала його за "динамічну громадсько-політичну працю". Після звільнення із в’язниці він продовжив роботу в системі кооперації у Заліщиках на Тернопільщині, – писав у статті Василь Романюк.

У 1923-му емігрував до Варшави, закінчив Вищу школу політичних наук, а вже за кілька років його обрали послом до Польського сейму. Захищав права українців у Польщі. Брав участь у церковному і релігійному житті. 

Виступав проти укладення угоди між урядом Республіки Польщі та Ватиканом, наслідком якої стало знищення понад 100 православних церков Підляшшя та Холмщини.

Хорунжий Армії УНР Степан Скрипник, близько 1920 року, фото: uain.press

Всю родину знищили комуністи

Друга світова війна в 1939-му розлучила Степана Скрипника з його сім'єю. Степан залишився в Польщі, а його дружина Іванна – у Львові. Пізніше патріарх Мстислав згадував: "Коли розпочалася Друга світова війна, я перебував на західних землях Польщі. Туди багато нашого люду старалося сховатися у той період. Родина моя, на жаль, не могла піти зі мною, і вона залишилася у Львові. Це скінчилося трагічно. Мою дружину тут знайшли вже на цвинтарі. Як розкривали пізніше могили, то знайшли її з простріленою головою".

Дружина Степана Скрипника, з якою він познайомився у Станіславові (нині Івано-Франківськ) загинула за нез’ясованих обставин після зайняття Львова радянськими військами. Він сам піклувався про дітей.

Таємниця смерті Іванни Вітковицької і досі не розкрита. На надмогильному пам’ятнику вказано дату смерті – 6 травня 1940 р. Найімовірніше, це було політичне вбивство. Окрім того, радянська влада, борючись із "петлюрівщиною", винищувала й інших його родичів. 1939-го розстріляли брата, який був лікарем у Ромнах. Маму Маріянну та сестер теж стратили. Братів Андрія й Сильвестра Скрипників розстріляли, а молодшого, Валеріана, відправили в табори ГУЛАГу.

Втрата дружини та усіх рідних гірко вразила Степана Скрипника. Ставши вдівцем, він вирішив присвятити решту свого життя Українській Православній Церкві. У квітні 1942-го прийняв постриг під чернечим ім’ям Мстислав, висвячений на єпископа Переяславського. Восени був заарештований гестапо, перебував у в’язницях Чернігова, Прилук та Києва. За клопотанням духовенства звільнили аж у квітні 1943-го.

Архієпископ Мстислав (Скрипник), 1948 рік, фото: sknews.net

"Був момент, коли я в 1943 році сидів у камері смертників у Києві. На коридорі зустрів голову Всеукраїнської кооперативної спілки, мене вели в один напрямок, його – в інший, і він мені сказав: "Мене ведуть на розстріл!" А коли я увійшов у камеру, мені сказали, що сьогодні той день, коли виводять на розстріл. А поза тим з таких моментів страху не мав. Я вірив у те, що все приходить од Бога", – згадував він пізніше.

Церковна кар'єра

1947 року на північноамериканському континенті обраний первоієрархом Української греко-православної церкви з титулом єпископа Вінніпезького і всієї Канади. З 1949 року очолив УПЦ в Америці.

30 жовтня 1989 р. проголошений патріархом Української автокефальної православної церкви в Україні та за кордоном.

На Всеукраїнському православному соборі в Києві 6 червня 1990 року, за участю понад 700 делегатів з усієї України, Собором затверджено утворення УАПЦ і обрано 92-річного Мстислава Патріархом Київським і всієї України. 

В’ячеслав Чорновіл і Патріарх Мстислава в аеропорту Львова, 27 жовтня 1990 року, фото: uain.press

20 жовтня 1990 року митрополит Мстислав (Степан Скрипник) прибув в Україну після 49-річної розлуки. 18 листопада 1990 року в Соборі святої Софії в Києві відбулася його інтронізація – він став першим Патріархом УАПЦ.

Після створення 1992 року УПЦ КП не визнав ліквідацію УАПЦ та не прийняв титул Предстоятеля проголошеної УПЦ КП. Вважав себе Предстоятелем відродженої Української автокефальної православної церкви та боровся за відновлення державної реєстрації її Статуту, знятої з реєстрації за правління Леоніда Кравчука за сприяння митрополита Філарета Денисенка, що пояснювалося розбіжними баченнями майбутнього самостійного українського православ'я, де Патріарха Мстислава розглядали лише як символічного лідера.

Символічно, у 1992 року передав прапор 3-ї Залізної дивізії Дієвої Армії УНР новоствореній українській армії. Бойовий прапор зберігається в музеї Збройних сил України.

Помер 11 червня 1993 року у канадському місті Грімсбі. Похований у крипті собору святого Андрія в США.

могили Патріарха Мстислава (Скрипника) у мавзолеї на честь Воскресіння Христового (США), фото: pomisna.info

 В Києві, Полтаві, Рівному, Львові, Заліщиках та інших містах і селах України, де під час кожного приїзду Патріарх Мстислав Скрипник зупинявся і проводив час у своїх помешканнях, встановлено відповідні художньо-меморіальні дошки. Іменем Патріарха називають вулиці, площі, йому ставлять пам’ятники, відкривають музеї.