Трамп намагається вибудувати своєрідну дорожню карту до встановлення авторитарної влади у США, - Г'юберт

Ситуація надзвичайно драматична. Так ми розуміємо, що Дональд Трамп погодився виступити грабарем Євроатлантичного світу. Того світу, який почав формуватись після закінчення Другої світової війни. І питань у донедавніх союзників зараз дуже багато.

Так, ми розуміємо, що йдеться і про площину публічну, і є, думаю, непублічні кулуарні дискусії. Як ви гадаєте, наскільки серйозною є можливий прецедент з Гренландією? Тому що він повторює у своїй суті те, що зробив Путін, коли окупував наш Крим. Так, ми говоримо про силову компоненту у приєднанні тих чи інших територій, які належать суверенній державі. Так, але Данія є членом НАТО. 

Це справді дуже неспокійні часи. Найбільша проблема, яку Канада та інші країни НАТО намагаються зрозуміти щодо адміністрації Трампа, полягає в тому, що заяви Трампа часто не витримують жодної логіки.

США мають можливість забезпечувати собі будь-які домовленості щодо розміщення військових баз у Гренландії ще з 1951 року. Ба більше: саме американці фактично взяли Гренландію під охорону під час Другої світової війни після того, як Данія була окупована нацистською Німеччиною. 

Щодо доступу до стратегічних мінеральних ресурсів, то уряди Гренландії та Данії, навпаки, неодноразово намагалися заохотити американські компанії заходити і брати участь у розробці цих родовищ.

Тобто ця логіка просто не складається. Натомість ми чуємо від Трампа заяви, які виглядають як марення і які реально підривають безпеку західного світу — а також, зрештою, і самих Сполучених Штатів. Адже ключовий факт полягає в тому, що американці вже мають там військову присутність. Саме тому весь цей сюжет виглядає беззмістовним.

Але якщо вони справді спробують захопити Гренландію силою, і ми вже бачимо, що Данія та інші європейські союзники поступово займають дедалі рішучішу позицію, то наслідки можуть бути дуже серйозними. Ми ризикуємо втратити будь-яку можливість для спільних операцій із відстеження російських підводних човнів у так званому ГІСК проході (Гренландія — Ісландія — Сполучене Королівство).

У цей же час ВМС США й так мають переорієнтовуватися на китайський напрямок, адже Пекін уважно спостерігає за тим, що відбувається зі здатністю Америки втримувати союзницьку систему. Американці не можуть робити це самотужки. Вони також не здатні самі ефективно відстежувати російські підводні човни — особливо з огляду на те, наскільки технологічно розвиненим є нинішній підводний флот Путіна. У підсумку США, самі того не усвідомлюючи, лише послабили б критично важливий елемент спільної безпеки.

І, звичайно, Трамп також говорить про можливе вторгнення в Канаду. Якщо уявити, що це справді станеться, наслідки були б катастрофічними: Канада припинила б будь-яку співпрацю зі США в системі оборони Північної Америки — зокрема в питаннях захисту повітряного простору континенту від російської повітряної загрози.

Це абсурдно, тому що реальним результатом усієї цієї лінії поведінки стала б не "посилена Америка", а навпаки — значно слабша безпека Північної Америки, включно зі Сполученими Штатами. Більше того, це підштовхнуло б Путіна та Сі до ще агресивніших дій, ніж ті, на які вони зважувалися досі. Тож сукупно все це ставить світ у значно небезпечніше становище.

Ситуація небезпечна й драматична, я з Вами повністю погоджуюсь. Втім, ще один такий момент. ми ж розуміємо, що якби США хотіли посилити військову присутність в Гренландії — вони б це зробили. США мають військові бази у Гренландії й вони могли б додати туди ще 50 тис. особового складу, розмістити там додаткові військові аеродроми й частину флоту. Зробити це все за згодою Гренландії й Данії. Але ні. Дональд Трамп пішов на демонстративну поведінку, заклавши, по суті, вибухівку. Щодо стосунків в межах євроатлантичної спільноти. На вашу думку, чому така демонстративність і чому не можна було домовлятися про Гренландію тихо, в кулуарах, за закритими дверима?

Саме це люди зараз і намагаються зрозуміти, адже це вже навіть не гіпотеза. Американці суттєво модернізували свою базу в Гренландії, яка раніше називалася Туле, а згодом була перейменована на Пітуффік.

Ще наприкінці 2000-х років Туле була порівняно невеликою базою, яку використовували насамперед для розвідувальної діяльності, зокрема збору електронної розвідки. Але після російського вторгнення в Україну у 2014 році американці почали її системно розбудовувати.

Фактично базу інтегрували в космічний компонент ширшої оборонної архітектури — те, що Трамп сьогодні називає "Золотим куполом". Проте суть тут значно ширша за саму цю політичну термінологію. База забезпечує спостереження за повітряним простором між США і Росією та є важливою частиною можливостей Америки щодо виявлення й перехоплення ракет різних типів. Саме системи протиракетної оборони і становлять ядро того, що називають "Золотим куполом".

Ви запитуєте про мотивацію? Чи йдеться про те, що, як повідомляє The Guardian, він робить це в інтересах своїх друзів-мільярдерів, які нашіптують йому на вухо, що «імперіалізм старого зразка знову може бути вигідним»?

Чи це вже прямий прояв нещодавно оприлюдненої Стратегії національної безпеки, в якій Трамп фактично повертає Сполучені Штати до логіки "сфер впливу", де, по суті, стає прийнятним, наприклад, захоплення венесуельської нафти? І якщо саме така логіка домінує, то тоді в його картині світу стає «прийнятним» і вторгнення з метою захоплення Гренландії.

Або ж це, знову-таки, прояв того, що дехто називає "синдромом божевільного короля" — коли він буквально сидить і каже: я стану ще більш войовничим, бо ви так і не дали мені Нобелівську премію миру. Тобто йдеться про поведінку неадекватної особи.

Тож наразі не до кінця зрозуміло, що саме є рушійною силою цієї політики в нинішньому контексті. Існує навіть четверта версія: зосередившись на міжнародних невдачах, Трамп сподівається ще більше зміцнити свою внутрішню владу в США, особливо з огляду на наближення проміжних виборів. І, на жаль, цю четверту можливість також не можна відкидати.

Я читав оновлену американську доктрину національної безпеки й зробив це кілька разів. Тому що перший раз, коли я ознайомився з її текстом, я не повірив власним очам. Але Дональд Трамп абсолютно чесно намагається рухатись в напрямку цієї доктрини, яка була озвучена публічно. І відповідно, мої друзі, які раніше працювали в адміністраціях американських президентів, сказали, що загалом для теперішнього американського президента Дональда Трампа найважливіше скласти так званий Віденський оркестр. Коли б він разом з Китаєм і, можливо, разом з росіянами вирішував би глобальні питання, які б він хотів. Можливо, туди була б задіяна Індія. Ну і відповідно, зараз у голові Дональда Трампа з'явилася ідея створити щось альтернативне, щось паралельне до Ради безпеки ООН. Йдеться про його так званий Новий форум. Хотів вас розпитати, наскільки дані ініціативи Трампа можуть бути серйозними й небезпечними зокрема для України. Тому що ми регулярно зазнаємо агресії з боку тої країни, з якою Дональд Трамп зустрічається. Йдеться про його консультації не просто з представниками Кремля, йдеться про зустріч в Анкоріджі на Алясці.

Це надзвичайно небезпечно. Адже якщо він справді, як ви кажете, намагається викликати співчуття й водночас "узгодити" інтереси США з інтересами авторитарних держав, то наслідок буде прямим і жорстким: усі країни, які опиняються на шляху великих держав, фактично залишаться без захисту.

Для України це означало б однозначний сигнал Москві: "Ми виходимо з гри. Ми більше не підтримуємо Україну. Робіть у своїй сфері впливу, що хочете, а ми робитимемо, що хочемо, у своїй". Для Китаю це було б таким самим запрошенням: "Якщо ви хочете вторгнутися на Тайвань — то будь ласка". Ось у чому найбільший страх.

І я теж із вами погоджуюся: сам факт читання цього документа викликає жах. Перші три розділи звучать так, ніби це текст, написаний у стилі держави на кшталт Північної Кореї, де все крутиться навколо культу «великого лідера». Великий лідер нібито все вирішив. Великий лідер «поклав край восьми війнам» — хоча, очевидно, він цього не зробив.

Ми, схоже, бачимо майже повне відкидання традиційного підходу ліберальних демократій — підтримки демократичних держав у міжнародній системі. Тобто вже немає значення, що Україна є демократією. Немає значення, що Тайвань є демократією, а Китай — диктатурою. Усе зводиться до одного: хто є найсильнішим гравцем у регіоні, той і диктує правила.

І якщо ви намагаєтеся вибудувати міжнародну систему на таких засадах, то авторитарні лідери, як Україна добре знає на власному досвіді, діятимуть через агресивне застосування військової сили. Саме це ми й спостерігаємо з 2014 року. Тому я підозрюю, що Польща та інші сусідні держави вздовж східного флангу Європи також мають усі підстави глибоко непокоїтися тим, що може статися далі.

І якщо ця "стратегія", якщо взагалі доречно вживати це слово (я не люблю його використовувати, бо сама ідея є жахливою з огляду на те, що вона виправдовує), якщо вона буде реально втілена, то це фактично розв’яже руки авторитарним державам і дозволить їм робити все, що вони захочуть.

Додам, що історичний досвід показує: коли світ уже жив за логікою сфер впливу, подібних до тих, які сьогодні фактично пропонує Дональд Трамп, це щоразу закінчувалося погано. Авторитарні держави, отримавши "свою" сферу впливу, ніколи не залишаються в її межах. Рано чи пізно виникає певне непорозуміння, або одна зі сторін вирішує діяти ще агресивніше, і в такому контексті майже неминуче спалахує ширший конфлікт.

І, звісно, тепер до цього додається фактор ядерної зброї. Якщо послідовно простежити цю логіку і можливий розвиток подій, то перспектива виглядає по-справжньому жахливою.

Якщо говорити про сценарії, пов'язані з Україною, як ви їх бачите? Ми розуміємо, що росіяни в буквальному сенсі одержимі Україною. Це фанатичний підхід, це не про якісь раціональні речі. Я думаю, що Путін запропонував Трампу ціну. Втім, сучасний геополітичний дискурс складався так, що не могли просто так віддати на поталу агресору жертву неспровокованої агресії. На нас напали, не ми провокували росіян. Тобто на нас напали. Росія на нас напала. І це акт злочинний. Відповідно, другий момент так розуміємо, що Путін намагався через Дональда Трампа впливати на Європейський Союз. 

Зараз перед європейцями постала нова, велика, глобальна проблема. Це історія з Гренландією і можливий розкол в євроатлантичній спільноті. Якщо говорити про сценарії, пов'язані з Україною, як ви їх бачите? Наскільки активно зараз будуть росіяни торгуватися з європейцями? І чи є підозра, що Європа може зменшити рівень підтримки? Чи навпаки, Україна, яка є щитом для Європи, вона буде навпаки викликати додаткову увагу і розуміння, що у Європи, мирної пацифістської Європи, не так вже багато союзників в теперішньому світі, який конструює Дональд Трамп і Мага?

У цьому і полягає ключова проблема: якою, зрештою, є мета Трампа?

Якщо він справді відмовився від західної солідарності, то його намір може полягати в тому, щоб у підсумку зруйнувати альянс НАТО на користь власної візії самодостатньої, ізоляціоністської Америки. Схоже, він якимось чином переконав себе, що саме це нібито є шляхом до безпеки.

Я серйозно побоююся за безпеку України, адже в такому сценарії він може припинити будь-яку американську допомогу. А це вже зараз стає дедалі більш проблематично і відчутно.

Якщо Трамп справді розгорне військові сили в Гренландії або, скажімо, в Канаді, ми опинимося в ще небезпечнішій ситуації. Вам варто знати, що в канадській національній газеті The Globe and Mail з’явилася інформація, що наші збройні сили зараз розробляють план оборони Канади на випадок загрози з боку США.

Крім того, за повідомленнями, керівник канадських збройних сил планує суттєво розширити систему резерву, щоб мати реальну спроможність швидко реагувати. Це надзвичайно тривожні сигнали.

Якщо Трамп справді рухається в цьому напрямку, він може не лише припинити допомогу Україні, а й, у разі вторгнення до Гренландії, поставити європейців перед дилемою двох фронтів.

З одного боку, ви маєте рацію. В інтересах Європи зберегти Україну як щит від російської агресії. Але якщо європейські держави одночасно будуть змушені серйозно турбуватися ще й про власний західний фланг, то їхня здатність підтримувати Україну може, зрештою, вичерпатися.

Тоді Україна може зіткнутися з критичною проблемою. І я побоююся, що з подібним ризиком може зіткнутися і Тайвань, якщо країни почнуть дедалі більше надавати пріоритет власним оборонним потребам, зокрема накопиченню боєприпасів та інших ключових ресурсів.

Знову ж таки, головне побоювання полягає в тому, що дії Трампа і ця доктрина національної безпеки фактично дають зелене світло агресорським державам для активізації їхніх дій. Адже ми прекрасно розуміємо, що станеться, якщо європейська допомога Україні буде скорочена або, тим більше, припинена. Це по суті стане для Росії сигналом, що шлях відкритий, і вона отримає можливість піти на подальшу ескалацію.

Тож все це надсилає дуже небезпечні сигнали Україні і Європі загалом.

Я з Вами цілком погоджуюсь. І до цього ми повинні усвідомлювати так, що європейці ще не звикли мислити в категоріях того, що завтра може бути війна, в буквальному сенсі. Не тиск, не фінансові санкції, не підняття торгових мит, а може бути війна. Саме тому Путіну вдається настільки активно тиснути за умов пасивності Дональда Трампа стосовно Європи.Ну й от якщо говорити про так званий безпековий простір на європейському континенті, який за версією Кремля мав би простягатись від Владивостока до Лісабона. Це путінська формула, це ідеологема Кремля. Але ми розуміємо, якщо вже буде переосмислюватись і переділюватись безпекова компонента і безпекова конструкція, то цей безпековий простір мав би бути від Лісабона до Шанхая. Так і розуміємо, що зараз по-іншому і європейці, і Канада, зокрема, починають сприймати фактор Китаю на тлі нестабільності Дональда Трампа, на тлі російської агресії, ну, наприклад, Марк Карні, прем'єр-міністр Канади, консультується з Пекіном. Так і ми розуміємо, що це стосується не лише Марка Карні.

І саме це зараз намагаються з’ясувати багато спостерігачів у Канаді, адже цього тижня прем’єр-міністр Канади фактично відновив відносини з Китаєм. Відбулися зустрічі на найвищому рівні. Прем’єр-міністр Карні полетів до Китаю для переговорів із Сі, і було відновлено низку торговельних домовленостей.

Одна з ключових проблем, з якою ми стикаємося в Канаді, полягає в тому, що Китай активно втручається в канадську політичну систему. 

Вони затримували канадських громадян. Вони також дуже агресивно застосовують економічний тиск проти Канади.

Однак ми входимо у геополітичну реальність, де неможливо отримати ідеальні рішення. Натомість ти змушений обирати не найкращий варіант, а той, який є найменш болючим.

І мені здається, що те, що ми вже бачимо в діях Карні, є спробою активніше залучити Китай, аби врівноважити економічну залежність Канади від Сполучених Штатів. Ймовірно, це також спосіб подати сигнал Трампу. І я не виключаю, що всередині канадського уряду вже є люди, які починають мислити, що Китай може стати економічною альтернативою США.

Водночас ми тут навіть не проговорюємо весь спектр безпекових загроз, які Китай становить для Канади і з якими нам уже довелося мати справу. Є урядовий звіт, у якому чітко зафіксовано факти китайського втручання в канадську політичну систему та наявність відверто зловмисних намірів. Ця тема нікуди зникнути не могла, просто наразі її виносять за дужки.

Утім коли інша велика держава фактично погрожує вторгненням, то політичне втручання раптом починає здаватися не таким гострим ризиком. І я підозрюю, що саме це також є однією з причин, які підштовхують Карні до відновлення відносин із Китаєм.

Хотів би уточнити.А на вашу думку, що збирається збудувати Дональд Трамп. Ларс фон Трієр зробив надзвичайно цікавий фільм “Дім який збудував Джек”. Я проводжу паралелі лише, тому що я до кінця не розумію, що хоче збудувати Дональд Трамп. я бачу демонтаж старої системи. я чую надзвичайно дивні заяви Дональда Трампа. Політична спільнота світу переживає шок в буквальному сенсі, але що, на Вашу думку, Дональд Трамп збирається збудувати й з ким він збирається будувати. Що собою являють ось ті дивні середовища, можливо вони повʼязані зі спекуляціями криптовалютою, або додатковими спробами використати ті чи інші копалини, ресурси. Я відчуваю, що ми увійшли у принципово нову світову фазу.

Трамп намагається вибудувати своєрідну дорожню карту до встановлення авторитарної влади у США. 

Передусім варто подивитися на те, як він фактично підпорядкував собі Республіканську партію, зрозумівши логіку праймеріз і безпомилково використавши її у власних інтересах. Ми також бачили його здатність переформатувати Верховний суд, який нині ухвалює рішення, що де-факто звужують межі відповідальності президента за його дії. А під час першого терміну він дуже активно намагався підлаштувати федеральну бюрократію та військо під себе. Тож ми вже бачимо, які важелі він використовує і як саме він їх задіює.

І дедалі більше спостерігачів починають думати, що паралельно він намагається створити західну сферу впливу, своєрідний Pax Americana, де Сполучені Штати контролюють увесь західний світ. У цій моделі він, по суті, пропонує іншим лідерам таке: ви створюєте свої Pax Russia і Pax China у власних регіонах, а ми всі разом житимемо в системі поділених сфер впливу, де кожен розвиває свою "територію" як окреме королівство.

Зараз Трамп робить заяви, які дають підстави думати, що він розглядає можливість балотуватися на третій термін, хоча Конституція США прямо це забороняє. 

Але, як Україна добре знає з російського досвіду, свого часу і в Росії існували конституційні обмеження щодо кількості президентських термінів. Тому я думаю, що зараз критично важливо стежити за двома речами в контексті того, що він будує.

По-перше, є повідомлення, що він направив десантників до Міннесоти.

Тож постає питання: чи він намагається придушити внутрішню опозицію, яка починає зростати після стрілянини, що сталася там, коли операція ICE завершилася смертельним пораненням жінки в її автомобілі? Чи це елемент ширшої стратегії з провокування заворушень, аби згодом використати їх як підставу для ще більшого посилення влади всередині країни?

Або ж ці десантники готуються до зовнішньої операції в Гренландії чи навіть у Канаді?

І якщо все це справді почне реалізовуватися, то виникає ще одне серйозне побоювання: що він може попросту сказати: "Ми опинилися в настільки серйозній, складній і небезпечній ситуації, що нам доведеться відкласти проміжні вибори". Саме про такий сценарій уже починають попереджати окремі спостерігачі.

Якщо чесно, дехто з його прихильників стверджує, що ці побоювання перебільшені. Вони кажуть, що він просто намагається шокувати Канаду та Європу, аби змусити їх серйозніше ставитися до власної оборони. Але проблема цього аргументу очевидна: якщо ваша мета лише заохотити союзників збільшувати оборонні витрати, ви не вводите проти них жорсткі, дестабілізаційні тарифи. Бо якщо ви підриваєте їхні економіки, то вони фізично не зможуть витрачати більше на оборону.

Тому дуже важко зрозуміти, як цей аргумент взагалі можна сприймати серйозно. Натомість саме побудова цього Pax Americana, схоже, і є тим, що рухає всі ці дії принаймні якщо говорити і про саму стратегію, і про кроки Трампа щодо Венесуели, Гренландії та Канади.

Тобто, ми не можемо виключати того, що ми побачимо американські танки на кордоні з Канадою. Хочеться вірити, що це лише перебільшення, але є британська співдружність. Главою британської співдружності є король Сполученого королівства Великої Британії та Північної Ірландії Карл III. Чи є, на вашу думку, шанси вдихнути більше сили й більше волі у британську співдружність в теперішній ситуації?

І саме тут усе стає надзвичайно невизначеним.

Якщо американці справді виступлять проти нас, чи можемо ми розраховувати на будь-яку підтримку з боку британців або інших європейців? І тут питання вже не стільки в рамках Британської співдружності, скільки в тому, як поведе себе НАТО. Адже 5 стаття передбачає: якщо на одну країну-члена здійснено напад, решта союзників мають прийти їй на допомогу.

Тож чи може Канада посилатися на 5 статтю і сказати: "Європо, ми були готові прийти вам на допомогу. Чи можете ви тепер допомогти нам?" І далі виникають два принципові питання. По-перше, чи дійсно європейці матимуть можливість приїхати і надати значну допомогу? І по-друге, чи буде на це політична воля?

Європа очевидно зосереджена на російській загрозі, яка продовжує зростати. І постає ключове питання: чи наважилися б європейські уряди додатково ризикнути і вступити ще й у конфронтацію зі Сполученими Штатами? Чи мали б вони для цього реальні можливості і, що не менш важливо, політичну волю?

Тож якщо Канада й отримає допомогу, я не думаю, що вона надійде через Співдружність, яка здебільшого має радше символічне значення. Гадаю, що якщо така допомога і буде, то лише через НАТО.