Попри очевидні проблеми всередині самої України (корупція, утиски свободи слова, судове свавілля, автократичні замашки Зеленського і його свити), наші партнери насамперед беруть до уваги власну безпеку. Найвідвертіше це пояснив представник Держдепу Метью Міллер. Перше, на що він звернув увагу, — Росія. Вагомою причиною, чому Україна не стає членом НАТО прямо зараз, є те, що це "миттєво б втягнуло Сполучені Штати у війну з Росією", - сказав Міллер.
Тобто Захід, попри відважні декларації політиків, досі озирається на Москву. Щобільше, мені видається, що Америка була б не проти позитивного висновку на саміті у Вільнюсі, але на заваді стала банальна неготовність Альянсу в Європі. Адже паралельно з "українським обговоренням" у столиці Литви після 500-го дня повномасштабного вторгнення Путіна в Україну, щойно узгоджували три оборонні стратегії блоку.
Проблема ще й у тому, що Захід досі не знає, що буде з Росією і всією Північною Євразією. Йому не комфортно було б мати справу з демонтованою на кілька десятків дрібних національних держав сучасною ерефією, рівно ж як лякає перспектива локальних конфліктів, особливо із застосуванням "брудної ядерки". Та й поведінка Китаю у випадку російської смути є абсолютно непрогнозованою.
Читайте також: Вічна війна
Отже, рішення у Вільнюсі має виключно політичні та безпекові причини. Не може демократичний світ відповідати на український виклик, не маючи чітких обрисів того, що відбуватиметься на велетенському театрі від Хутора Михайлівського до Владивостока…
Зрештою, я не пригадаю випадку розширення НАТО на схід, коли б до уваги особливо бралися інші речі, — ті ж розмиті (гадаю, умисно) критерії, про які зараз дуже гучно розповідають нам розмаїті активісти та затяті критики чинної влади. Ніхто ж не буде сперечатися з тим, що Україна зразка 2023-го на порядки вище Албанії, Чорногорії чи Болгарії…
Попри всю мою "любов" до Зеленського і випускників "трускавецької школи", мушу таки ствердити, що не вони стали причиною невтішного висліду у Вільнюсі. Тобто, — не головною причиною. На Заході дуже добре розуміють, хто нині керує Україною, хто цинічно наживається під час війни, хто "зливає" Москві державні таємниці. Звісно, вони не забули й злочинної легковажності напередодні вторгнення, усіх цих "шашликів" тощо.
Читайте також: Про Україну без України пошепки й уголос
Рівно ж як усвідомлюють, що Україна, на щастя, досі є демократичною державою, і влада у ній, дякувати Богові, змінна.
І, розуміючи це, виходячи з міркувань власної безпеки, леліючи якісь фантастичні надії на завершення війни зі збереженою недоімперією, вони породжують нові ризики.
Я не сумніваюся, що популіст Зеленський, а також оті російські "кроти" у владі, скористаються певним розчаруванням у суспільстві. А чому б і ні? "У НАТО нас не беруть, в ЄС – потенційно теж", тож нумо шукати "третій шлях" (читай – "сильну руку", "суверенну демократію" та інші схожі нісенітниці). Так вже було у нашій історії, і ні ми, ні Захід не взяли з цих трафунків належних висновків.
А шкода. Бо західні аналітики, прогнозуючи розвиток ситуації й вказуючи на причини відтермінування остаточного рішення Альянсу, між іншим, говорять про низку виборів – у США, Франції, Польщі та… Україні.
Агов, а Україна тут яким боком, запитаєте ви. Між тим, ні для кого не є таємницею, що у владних офісах таки розглядають можливість елекцій, попри незавершену війну. Як це зробити, — питання технічне (перемовини з росіянами, скасування воєнного стану, — хіба у цій країні є щось неможливе?). Але якщо так станеться, то не сумніваюся, як юзатимуть питання НАТО та ЄС вчорашні та невиправні симпатики ОПЗЖ, Арестовича. І політсила чинного президента поспекулює на цій темі.
Читайте також: Морозильник для України
Поза тим, у Вільнюсі ми виграли багато. У всякому випадку, нам не світить перспектива воювати голіруч. Пакети збройової допомоги з далекобійними ракетами, "петріотами" та іншим модерним залізяччям допоможуть викинути агресора з окупованих територій, включно з Кримом.
…Один з коментаторів у фейсбук написав мені, що Україна рветься у НАТО (метафорично) у "взутті, заляпаному грязюкою". Ми, якщо трапиться така нагода, прийдемо туди саме у берцях з окопним багном. На все свій час…
І мені видається, що цього дуже бояться натовські паркетні стратеги… Не менше, ніж Росії.
Про автора. Ігор Гулик – журналіст, головний редактор сайту "Еспресо.Захід".
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.