Вічна війна

Розумію категоричність цього твердження, але воно вже не раз і не двічі у різних варіантах повторювалося упродовж кількох останніх десятиліть.

Також розумію формальну рацію тих, хто на Заході наполегливо стверджує: Україна не провела потрібних "цивільних реформ", аби відповідати критеріям Альянсу. Але, даруйте, якщо вже бути дуже прискіпливим, то яким критеріям відповідала, до прикладу, Албанія, коли її 2009 року взяли в обійми цього оборонного союзу? Акцентую: 2009-го, після катастрофічного для України Бухарестського саміту, на якому ексканцлерін ФРН Меркель лягла грудьми на шляху Києва до Альянсу. Тож якими аргументами, крім звичного для Німеччини "nothing personal, it's just business", постходжівська Тирана переконала союзників? Лише меркантильним інтересом Берліна і його зацікавленістю балканським ринком…

Натомість у квітні 2008-го за плечима України була Помаранчева революція і які-не-які реформи Ющенка. Попри спротив кучмівських кланів і відверте протистояння з Москвою. Київ дістав облизня, а Путін – привід для того, аби помститися українцям на перший Майдан. Тобто – час для підготовки війни.

Спочатку "м'якої", через зміну режиму, шляхом реваншу Януковича за поразку 2004-го. Відтак – через Харківські угоди, провалений Вільнюс (фатальність повторюється у тому ж місті?).

Читайте також: Про Україну без України пошепки й уголос

Цей російський план провалився на Майдані Гідності. І Путін вирішив не зволікати – анексував Крим і частину Донбасу. А Захід висловлював "глибоку стурбованість" тим, що відбувається в країні, на Майдани якої охоче приїжджали топлідери демократичного світу, аби проголошувати гарні промови про співчуття і солідарність.

Ця "глибока стурбованість" розчаровувала українців, натомість наснажувала і підштовхувала Москву на розширення агресії. І не тільки проти найближчого сусіда. Захід, мабуть, має дуже коротку пам'ять. Тепер звідти дорікають Україні "відсутністю реформ", але згадаймо, якою була відповідь США на брутальне втручання Росії у президентські вибори? Чи адекватно відповів Лондон на по суті хімічний теракт у Солсбері? Чи міркувала Меркель, що Північні потоки – це не тільки "дешевий газ", але й стратегічна зброя Кремля проти єдності Євросоюзу? Чи розумів "колективний Захід" безпекову проблему комплексно?

Ні. Бо на шляху до НАТО лежала "Терра інкогніта" – Україна, і її присутність давала західним політикам бліду надію на те, що Москва – далеко, що загроза – надумана, що з Путіним можна провадити торг, виставивши на аукціон цинізму долю великої незалежної держави. Держави, яка ще донедавна, до лютого 2022 року, сприймалася багатьма демократичними політиками як російський феод, її зона впливу, з правом на свавілля і геноцид.

Читайте також: Україна — НАТО: "Ні" ніхто не каже – тож залишається питання "Як?"

Так, вони попереджали про можливість нападу, наперед знаючи, кому адресують свої меседжі. Розуміли, що у Києві – слабка, інфантильна влада, і саме тому давали Україні всього "три дні". Не буду стверджувати, що все було саме так, але мене не здивує, коли з часом стануть відомими тогочасні розробки західних стратегів, як діяти, коли Росія стане на кордоні з Польщею (читай – НАТО).

Коли ж українці зламали, здавалося б, залізобетонну конструкцію путінських планів, Захід і його політики зрозуміли, що мають часовий лаг, і краще воювати руками українців. Надаючи їм кошти, зброю, інструкторів, будь-що, — аби лише російський чобіт був якомога далі від "недоторканих кордонів" НАТО. І водночас не впускаючи українців до "елітарного клубу", який насправді, як й інші "авторитетні" міжнародні організації, перетворився у порожню оболонку з лицемірних декларацій, фарисейської риторики та політичних інтересів його дійових осіб.

Ось найсвіжіший приклад (цитую Financial Times): "Альянс не може погодитися на щось, що може свідчити про те, що Україна перебуває на неминучому шляху до членства без попереднього виконання суворих стандартів управління, військових стандартів і озброєння, і що НАТО не може брати на себе зобов'язання, не знаючи, як і коли закінчиться війна".

Підозрюю, що відмова від надання Україні членства в Альянсі, між іншим, спричинена екзистенційним страхом лідерів за "реноме" насправді ялової природи цього розпіареного блоку. Так, до слова, українці зруйнували міф про "другу армію у світі", винищену під Києвом, Харковом, у Бахмуті та Херсоні.

Читайте також: Морозильник для України

Але ок. Не беруть – то не беруть, дякуємо, що хоч допомагають. Воювати з Росією ми вміємо. І готові робити це, скільки буде потрібно. Просто не маємо іншого виходу.

Однак і Захід має нарешті втямити одну річ: Путін (чи його наступники) не втратять свого шансу, не гайнуватимуть час. І рано чи пізно конфлікт у центрі Європи переросте у Третю світову. По суті, вже звучить її увертюра.

Росія має бути демонтованою. Її ядерний потенціал мусить бути знищений. Воєнні злочинці, що розв'язали цю геноцидну війну, — покарані. Це – єдиний шлях до стабільного миру в Європі. І ми зробимо це. З НАТО чи без, — мусимо.

Коли це станеться, то навряд чи Альянс диктуватиме світову моду у сфері безпеки.

Про автора. Ігор Гулик – журналіст, головний редактор сайту "Еспресо.Захід".

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.