"Труп у холодильнику" і традиції російського самозванства

Якби навіть теоретична можливість була, щоб на цих "виборах" щось могло б піти не так — їх би просто не проводили. Отже, це вистава. І всі учасники знають, що це саме вистава. То навіщо її проводити? Невже, якби завтра "депутати" попросили бункерного діда прийняти корону і стати довічним правителем, це викликало бодай мінімальне заперечення? Думаю, що ні. Серед загалу жодної реакції б не було. Можливо, було б схвалення.

Тоді навіщо це все? З часом я зрозумів, що це все — просто політичний ритуал, який у таких консервативних суспільствах відіграє особливу роль.

Чим бункерний дід, що має виняткову владу, відрізняється на тлі своїх численних підлеглих? Серед них теж вистачає кдбістів. Є дуже багаті люди. Вони теж мають свої клади. Що вирізняє його на тлі інших?

Читайте також: Чому вибори в Росії важливі й для нас?

Раніше був ритуал коронації, що робив царя абсолютним монархом. Тепер його заміщає ритуал "виборів", який слугує регулярним підтвердженням особливої влади одного.

У стародавніх суспільствах, сповнених духу архаїки, первісні монархи періодично виконували щорічні та інші відтворювані ритуали. Наприклад, якогось "священного шлюбу". Бункерний дід же бере всю свою державу у "священний шлюб" через певну кількість років. І він уже не просто "один з багатьох", а такий один, єдиний і незамінний. Бо якщо від цього відмовитися й оголошувати правителя на "зібранні" усіх представників правлячого класу, то сам клас буде вважати, що перша особа — така сама, як і вони всі. А цього допускати не можна.

Вивищення "першої особи" - це дуже давнє та тонке мистецтво, що має давні традиції у тих краях.

Читайте також: Путін дурить арабів з ОПЕК

Наприклад, тут важливу роль відіграє зовнішня політика, де треба демонструвати "велич". Не треба думати, що для них це не важливо, скільки б вони не говорили зворотне. Показовий у цьому ключі візит цього тижня на Аравійський півострів. Він раптово виник одразу після того, як з'явилася інформація із Бразилії, де, з одного боку, президент Лула "чекає" на свого московського "дорогого гостя", але і про ордер міжнародного суду там теж пам'ятають. При тому, що Лула - "великий друг", а Бразилія - "стратегічний партнер", але повторюється історія з Південною Африкою. І це виглядає не дуже, тому треба було одразу перекривати історію, і у демонстрації величі дуже допомогли "арабські друзі". Баланс "геополітичного зростання" збережено.

І ще, знову ж таки, коли пішов вал усіх цих оповідок про "труп у холодильнику", то я одразу згадав давню історію самозванства у московитів. Самозванство — це, загалом, дуже зручний інструмент заміни перших осіб без десакралізації самої особи правителя. Історії про "трупи у холодильнику" дуже допомагають знімати будь-які плями зі світлого царського образу. Якщо цар усіх переможе, то це зніме будь-який сумніви у його справжності. Якщо ж ні... Це все "бояри", які нахабно заховали справжнього правителя до холодильника, і потім все зруйнували. Але десь є "прихований цар", який неодмінно повернеться. Треба лише вірити.

Джерело

Про автора. Петро Олещук, політолог

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.