Україні треба демонструвати, що вона – своя для західного світу

Спочатку було захоплення від того, як український народ і його армія, всупереч усьому, дало по зубах агресору. Навіть усупереч демонстративному ігноруванню керівництвом держави попереджень. Сюжет "Давид проти Голіафа" - дуже популярний у західній культурі.

Потім були моторошні кадри Бучі, Бородянки, Тростянця, Харківщини… Для людини з демократичної країни такі злочини немислимі. Легко сприймається ідея, що ці злочини мають бути покарані. Хоча не ясно, як, коли йдеться про величезну ядерну державу.

А потім був осінній контрнаступ – і звільнення протягом годин і днів територій, які "друга армія світу" здобувала місяцями. У західної аудиторії виникла підозра, що велета таки можна подолати. А коли він відповів на військові поразки варварськими обстрілами мирної інфраструктури, у більшості громадян демократичних країн не викликало питань, чому на варвара треба накладати нові й нові санкції. Навіть, якщо це означає потребу дещо зекономити.

Війна стає "звичною" для західного обивателя. А Росія витрачає мільярди й мільярди на пропаганду, інформаційні та психологічні операції, ідеологічну обробку, "корисних ідіотів" і агентів упливу. І не всі вони діють так "тупо і глупо", як нам би хотілось

Читайте також: "Втоми від України" немає

Але час іде. Війна стає "звичною" для західного обивателя. А Росія витрачає мільярди й мільярди на пропаганду, інформаційні та психологічні операції, ідеологічну обробку, "корисних ідіотів" і агентів упливу. І не всі вони діють так "тупо і глупо", як нам би хотілось.

З плином часу сюжети, які вони підкидають, завойовують увагу. Тим більше, що медіа скрізь люблять сенсації й не дуже люблять владу (будь-яку). Тому теорії змови, раптові викриття і "не все так однозначно" в асортименті дедалі частіше знаходять шлях на шпальти ЗМІ, в уми лідерів думки і в світосприйняття обивателів. Усі ці "підриви Північного потоку", "питання щодо зброї", навіть обережні на початку коментарі щодо злочину росіян на Каховській ГЕС – з цього кореня. А якщо подібне ще й замішане на внутрішніх політичних темах, як-от в Угорщині, Словаччині чи Австрії – опитування фіксують навіть хитання громадської думки між версіями, хто ж винен у війні. Дедалі важливішими стають і економічні питання – як-от у ситуації з експортом української агропродукції.

Україна має адаптувати свою інформаційну політику. Агресія Росії й далі має сприйматися ціннісно, як захист від абсолютного зла. А підлі сюжетики – відкидатися на підходах і журналістами, і лідерами думок, і пересічними громадянами

На цьому тлі Україна має адаптувати свою інформаційну політику. Агресія Росії й далі має сприйматися ціннісно, як захист від абсолютного зла. А підлі сюжетики – відкидатися на підходах і журналістами, і лідерами думок, і пересічними громадянами.

Адаптація означає усвідомлення, що ефективні на початкових етапах підходи даватимуть усе менше результату. "Вау-ефекти", красиві жести й візуалка чіпляє далеко не всіх.

Читайте також: Контрнаступ — не кіно, квиток на нього не купиш

Щоб тримати рамку цивілізаційного конфлікту, — а нинішня війна таким, по суті, і є, - Україні треба повсякчас демонструвати, що вона – своя для західного світу. Що ця війна – утримання "стін Європи" і побудова спільної безпеки, а не вовтузіння двох варварів за парканом.

Скоро рік, як у Лугано дуже чітко сформульовані принципи, на які має спиратися така політика. Це – плюралізм і включення, коли прихильників інших сил не називають "скотом", а разом працюють на спільний результат. Це – повага до місцевих громад і самоврядування, яких не намагаються упослідити та заштовхати під призначенців із військовою вивіскою (і часто без будь-якого стосунку до війська). Це – суспільний, парламентський і медійний нагляд за недопущенням корупції – і реакція на викриті факти безвідносно до близькості до топчиновників. Це — відкритість і довіра до партнерів (пам'ятаю, як у 2015 усі вигадки Росії щодо MH-17 були розвіяні започаткуванням міжнародного розслідування).

Цього не уникнути. Саме зараз, за всіма психологічними закономірностями, закріплюється сприйняття світу, війни, миру і розкладу сил. Яскраві враження минають. Те, що залишиться – визначить майбутнє.

Джерело

Про автора. Ростислав Павленко, український політик, політолог, політтехнолог, викладач. Народний депутат України IX скликання

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.