Це моя остання цьогорічна колонка для "Еспресо", незабаром надійдуть Новий Рік і Різдво, теперішні дні сповнені підбиванням підсумків та передсвятковими клопотами. Наперед вітаючи своїх дорогих читачів зі святами, хотів би розповісти їм посеред цієї тривожної зими щось тепле і спокійне. В умовах незатишного воєнного часу, постійної загрози з неба, тривалих відключень електрики, коли ми всі залишаємося наодинці з пітьмою, холодом, відсутністю інтернету й інших численних благ цивілізації, мені хотілося б поговорити про данське слово "хюґе", яке серед іншого означає затишок і добробут, мирне небо, з якого не падають російські крилаті ракети та іранські дрони, відчуття умиротворення, дому і безпеки. Крім того, мені надзвичайно подобається, що за однією з етимологічних версій слово "хюґе" походить від “hugge”, обійми.
Читайте також: Не забути про сніг
Чим є українське хюґе сьогодні? Це насамперед саморобні свічки, які навчилася робити моя дружина. Стрункий, як цвяшок, вогник розганяє довколишній морок, і я бачу усмішку на вустах коханої.
Що ж таке хюґе в умовах війни? Чим є українське хюґе сьогодні?
Це насамперед саморобні свічки, які навчилася робити моя дружина. Стрункий, як цвяшок, вогник розганяє довколишній морок, і я бачу усмішку на вустах коханої.
Хюґе – це термобілизна і ліхтарики, це незрадливі постачальники струму, що їх нам передали дорогі друзі з Польщі.
Українське хюґе сьогодні – це пледи. А ще коци, ковдри, балаклави й капюшони на голови, і три комплекти тієї ж таки термобілизни на собі, коли вкладаєшся спати.
А ще коти, наші коти, як же без котів! Ця їхня безупинна боротьба за місце на наших колінах і в наших ліжках, це їхнє гіпнотичне мурчання, яке млосно навіває солодку, мов "П’яна вишня", нірвану, і які тільки хочеш мрії! Коти – це справжній скарб у сім’ї, пухнасте золото і дряпучі діаманти. З ними не страшна найлютіша зима, бо коти – генератори хюґе, а також його інвертори, трансформатори, медіатори й інтерпретатори.
Цього року "П’яну вишню" майже навпомацки вперше приготувала моя дружина, і вона вийшла в неї неперевершеною. "П’яна вишня" – це смак неперервності, жива традиція, усміхнений погляд моєї сестрички, якої я насправді більше ніколи не побачу, принаймні тут на землі
Читайте також: Війна як піст
Це також мій улюблений торт "П’яна вишня". Довгі роки його пекли моя мама і сестричка Світланка; мама зараз далеко, Світланка, на жаль, ще далі, у непроглядній пітьмі потойбіччя. Але цього року "П’яну вишню" майже навпомацки вперше приготувала моя дружина, і вона вийшла в неї неперевершеною. "П’яна вишня" – це смак неперервності, жива традиція, усміхнений погляд моєї сестрички, якої я насправді більше ніколи не побачу, принаймні тут на землі.
І я думаю, що українське хюґе – це теж щось на кшталт улюбленого рецепта, те, що можна відтворити й передати далі за будь-яких умов. Навіть у чужій країні. Так, як це зроблять мільйони моїх землячок, змушених покинути рідні домівки та виїхати за кордон. Готуючись до Різдва там, вони обов’язково приготують традиційні дванадцять страв. І заспівають колядки.
Останніми роками наша дітвора вивчила безліч дивовижно гарних старовинних колядок, яких я ніколи не чув раніше. Нам, моєму поколінню, забороняли колядувати, наші вчителі з червоними пов’язками стояли біля церкви, не пускаючи нас туди святити паски, можете собі уявити? Ви можете собі уявити, що на наші землі знову прийшли потвори з автоматами Калашнікова, які повитягували зі звалищ обпльовані пам’ятники свого ідола Лєніна, прагнучи знову поставити їх на площах наших міст? Бажаючи, щоб наші діти знову співали їхньою мовою; і співали остогидлих пропагандистських куплетів, написаних радянськими графоманами, а не складених нашими дідами-прадідами святих, без перебільшення, колядок та щедрівок?
Я взагалі-то не прихильник війни, але скажу по секрету, що немає кращого видовища, ніж ряди їхньої спаленої воєнної техніки вздовж траси, якою повертаєшся додому. Українське хюґе – жарке, проклята московська наволоче, і ти в цьому переконаєшся ще не раз
Я взагалі-то не прихильник війни, але скажу по секрету, що немає кращого видовища, ніж ряди їхньої спаленої воєнної техніки вздовж траси, якою повертаєшся додому. Українське хюґе – жарке, проклята московська наволоче, і ти в цьому переконаєшся ще не раз. Клопу Путіну і його поплічникам вічність за вічністю доведеться горіти, не згораючи, у пекельному полум’ї, ніколи, жодними символічними та матеріальними репараціями не в змозі розрахуватися з Україною. За вбитих і зґвалтованих українських дітей. За зруйновані наші міста і мости. За заміновані поля. За тисячі наших полеглих воїнів, синів і доньок, які не сядуть до різдвяного столу, не заспівають про пастушків із ягнятком, які припадають на колінця, вихваляючи Царя Бога, ні про Довбуша молоденького, ані про необачного Сагайдачного...
Українське хюґе – це смерть ворогам, вічна погибель, із якої їм уже ніколи не вибратися. Бути собою, любити своїх, ненавидіти й карати ворогів – ось що таке українське хюґе
Посеред мороку, накликаного на наші міста й села російським Мордором, я бажаю своїм землякам світла й тепла. Українське хюґе – це смерть ворогам, вічна погибель, із якої їм уже ніколи не вибратися. Бути собою, любити своїх, ненавидіти й карати ворогів – ось що таке українське хюґе.
Коли настане святкова ніч і ми засвітимо наші саморобні свічки, хай нашим найголовнішим тостом буде тост за перемогу над споконвічним російським ворогом.
А далі про те, що нам – бути, дорогі земляки! Бути світло й тепло, бути вільно й усміхнено.
Тож будьмо!
Спеціально для Еспресо
Про автора. Костянтин Москалець, письменник
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
Слідкуйте за найважливішими новинами України! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.