Війна на Місяці, протигаз від фейків та будні пса Патрона – 5 книг, які допоможуть зберегти ясність мислення

Ця книжка вважається вершиною творчості і знаковим романом автора, яскравого візіонера сучасності. Якщо коротко, то "Звихнутий час" Філіпа К. Діка (К.: Комубук) – про самотність людини на тлі стрімкого розвитку технологій. Утім, коротко тут не вийде. Читання цього роману, написаного у 1950-х, але про майбутні 1990-ті, нагадує їзду на машині – для початку треба як слід розігнатися, а далі вже мчиш, не спиняючись. Тобто спочатку триває опис буденного життя головного героя, який з часом перестає розуміти, наскільки реальний світ довкола нього. Чи це галюцинації чи добре спланована ілюзія? Навіть з уваги на те, що він, тобто Реґл Ґамм — місцева суперзірка, якого всі знають в обличчя. Саме він у маленькому провінційному містечку є багаторазовим переможцем конкурсу "Де маленький зелений чоловічок опиниться наступного разу?". Адже має особливий дар до розв’язання головоломок: з поміж тисяч можливих варіантів, він завжди обирає правильний. Інколи йому здається, що цілий світ крутиться довкола нього. Втім, як було вже сказано, щось у цьому світі не тримається купи. Люди поводяться неприродно, а речі видаються штучними. І взагалі, час став якийсь звихнутий — крізь щілини звичної злагодженої реальності просочується зовсім інше, зумисне приховане від нього життя. Реґл вирішує за будь-яку ціну дізнатися правду, навіть попри те, що якась невидима сила контролює кожен його крок. А от чи вдасться йому це? І як це все пов'язано з війною, яка уже багато років триває між Землею та колоністами на Місяці? І невже усі ці головоломки, які він розв’язував, були зашифрованими стратегічними планами, завдяки яким Земля має намір перемогти Місяць?

Майбутніх читачів цієї книжки незайве буде перепитати, чи впевнені вони, що Друга світова війна закінчилася у 1945 році? Адже кінець війни  мав принести "свободу" країнам, які постраждали від нацистської окупації, але для мільйонів людей вона не закінчилася до падіння комунізму. Влітку 1945 року багато країн Східної Європи просто змінили владу одного тирана, Адольфа Гітлера, на владу іншого — Йосипа Сталіна. Серед них і Україна. Чому так сталося? "За лаштунками війни. Сталін, нацисти і Захід" Лоренса Ріса (К.: Лабораторія) відповідає на одне з найбільш тривожних питань світової історії. Тож перед нами історія відносин Заходу з Йосипом Сталіним, у якій використовуються матеріали, доступні лише з моменту відкриття російських архівів, а також свідчення очевидців цього періоду. Захопливе поєднання міжнародної політики та жахливого особистого досвіду мешканців пострадянського простору змусить переосмислити все, що ви знаєте про Другу світову війну. Наприклад, згадати про викрадення радянськими спецслужбами українських діячів, які після евакуації знайшли притулок в американській евакуаційній зоні в Європі. Або про те, як українська діаспора завдячує своєму існуванню цій самій евакуації з України в Європу, звідки вона розлетілася по всьому світові – від Америки до Австралії. Не минаючи "транзитний" Львів, куди згодом увійшли радянські "визволителі", про що так само згадується у цій книжці. "У культурному місті на кшталт Львова, яке було колись (нехай і провінційною) перлиною Австро-Угорської імперії, багато новоприбулих із Радянського Союзу почувалися так, немов потрапили до якоїсь казкової країни. Багато що було для них дивним. Анна Левицька бачила дружину офіцера Червоної армії, одягнену в знайдену нічну сорочку, яку називала "гарною сукнею". На базарі та сама жінка придбала нічний горщик і сказала, що купила красиву "чашу". Ходили чутки, що солдати Червоної армії носять бюстгальтери як навушники".

Автор цієї книжки нагадує, як рідко ми ставимо під сумнів факти, що споживаємо в інфопросторі, борсаючись у ньому щодня. Натомість цей самий простір стає дедалі токсичнішим: фейки, пропаганда, висмикнуті з контексту слова отруюють. І про все це мова у книжці Георгія Почепцова "Токсичний інфопростір. Як зберегти ясність мислення і свободу дії" (Х.: Vivat). "Тепер у цьому новому світі ведуть і війни, і вибори, - доводять нам сьогоднішню залежність від медіа. - Ми підлаштовуємо нашу поведінку й навіть зовнішність під те, що відбувається на екрані. Сьогодні екран став для людини водночас релігією та ідеологією. Із цієї причини не підкоритися йому неможливо, адже там вирують війна і мир водночас". І якщо раніше контрольні функції належали традиційним медіа (а вони були і хороші, і погані), то нині ситуація більш небезпечна через велику кількість випадкових інформаційних процесів. "Якщо раніше, в часи засилля пропаганди, він був стерильний стосовно чужої думки, - підказує автор, - то тепер він готовий взяти на тиражування що завгодно". Тож чи не час фільтрувати інформацію, яку ми всмоктуємо? Тим паче, що ця книжка якраз може стати за протигаз. Але лише для того, хто визнає факт керування нашим розумом, а також деформації фактів підтасованими свідченнями. А також усім, хто цікавиться, як працюють механізми створення фейків, і яка з цього користь для можновладців.

"Радикальне Прощення" Коліна Тіппінга (К.: BookChef) наче написане для українського читача. Особливо для того, хто пропустив свого часу появу "Енциклопедії нашого українознавства" Сашка Кривенка і Володимира Павліва. В якій вперше за часів незалежності закликали відмовитися від бачення України як вічної "покритки" і "чайки-небоги", до чого нас привчило традиційне народознавство. Так само у "Радикальному Прощенні" викладено основи методу, який змінив життя мільйонів людей. Автор розповідає про те, як прості й доступні механізми впливають на сприйняття людиною емоційного вантажу минулого, позбавляють негативу й вчать, як щиро й відкрито приймати все, що пропонує життя. Метод Радикального Прощення, який він розробив, допомагає людям переоцінити своє минуле, подолати гнів, страх, сором і таким чином змінити майбутнє. Автор пропонує п’ять основних етапів Радикального Прощення й докладно пояснює, як завдяки їм позбутися архетипу жертви та зробити своє життя досконалим. "Щоб звільнитися від такого потужного архетипу, - пояснює автор, - нам потрібно замінити його чимось радикально іншим -- чимось аж таким переконливим, здатним нести таке духовне звільнення, щоб цей чинник мов магніт відтягнув нас геть від позиції жертви. Нам потрібне дещо для відволікання від щоденних побутових. драм -- тоді ми побачили б ширшу картину, відкрили б для себе фундаментальну істину, донині від нас приховану. Коли ж ми прокинемося для тієї істини, збагнемо причини власних страждань, нам відкриється можливість миттєво трансформувати своє життя".

Які ми знаємо оповіді, де б розмову вели собаки? Їх навіть у світовій літературі небагато, а вже в українській поготів. Однак іноді такі трапляються, і "Пес Патрон. Маленька історія про велику мрію" Зоряни Живки (Л.: Свічадо) – одна з таких книжок. Як відомо, її герой пес Патрон – улюбленець дітей та дорослих, талісман Державної служби України з надзвичайних ситуацій, єдиний у світі пес доброї волі дитячого фонду ООН ЮНІСЕФ, володар медалі "За віддану службу", який допомагає саперам знешкоджувати ворожі вибухові пристрої. Ну, а ця книжка – своєрідна автобіографія Патрона. Її авторка разом із художницею Богданою Бондар підготували для українських дітей переклад із собачої мови на людську – і з цього вийшла крута історія, яка надихає мріяти, вірити й перемагати! "Це не дуже швидка справа, - розпочинає її герой свою роботу, - адже такі дуже небезпечні штуки треба знайти, потім обережно перемістити на полігон, підготувати вибухівку… а тоді буде бабах! Цей бабах від вибуху виходить дуже гучний, повірте! Але нема чого боятися – все під контролем! Тепер маємо обідню перерву – час перепочити. Я ляжу в холодочку і трохи передрімаю. А ось моїй людині треба ще написати звіт. Добре, що я не людина. Мені нічого писати не треба. Я – пес. Пошук снарядів, мін і бомб – це дуже відповідальна робота. Адже нерозірвані боєприпаси загрожують великою небезпекою – вони можуть вибухнути будь-якої миті! Сьогодні, завтра, наступного місяця, через сто років. І від цього вибуху хтось може загинути чи покалічитися! Ррр-гав! Тому ми їх розшукуємо і знешкоджуємо".